ПОСТАНОВА
Іменем України
20 лютого 2020 року
м. Київ
справа №580/1692/19
адміністративне провадження №К/9901/26118/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Кравчука В. М., Стародуба О. П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Парінов А. Б., судді: Лічевецький І. О., Степанюк А. Г.) від 19 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області, про визнання протиправними дій і бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), третя особа - Управління Міністерства внутрішніх справ України в Черкаській області (далі - УМВС України в Черкаській області), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність МВС України щодо неприйняття рішення за заявою ОСОБА_1 стосовно призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності;
- визнати протиправними дії відповідача щодо повернення без розгляду документів стосовно призначення і виплати позивачу такої одноразової грошової допомоги;
- зобов`язати МВС України повторно розглянути заяву позивача від 26 лютого 2019 року з доданими документами про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності та прийняти рішення відповідно до ст. 23 Закону України "Про міліцію" та п. 9 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 12 липня 2019 року позов задовольнив.
Не погодившись з таким судовим рішенням, МВС України оскаржило його в апеляційному порядку.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала, на підставі п. 1 ч. 4 ст. 298 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Приймаючи таке судове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційну скаргу підписано представником МВС України Отродою Т. Ю. на підтвердження повноважень якої додано довіреність, засвідчену самою Отродою Т. Ю., разом з тим доказів того, що вона є особою, якій законом надано право засвідчувати копії довіреності, матеріали справи не містять.
Не погодившись з таким судовим рішенням апеляційного суду, 11 вересня 2019 року МВС України направило до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2019 року і направити справу для продовження розгляду до цього ж суду.
На обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначає про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо відсутності права підпису апеляційної скарги у представника МВС України, оскільки надана на підтвердження повноважень представника довіреність була завірена належним чином.
07 жовтня 2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 19 лютого 2020 року призначив її до розгляду.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Згідно з ч. 3 ст. 55 КАС України юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.
Частиною 3 ст. 59 КАС України передбачено, що повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи, зокрема, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
За приписами ч. 5, 6 ст. 59 КАС України встановлено:
- відповідність копії документа, що підтверджує повноваження представника, оригіналу може бути засвідчена підписом судді;
- оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи.
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання (ч. 8 ст. 59 КАС України).
Статтею 60 КАС України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері (ч. 1, 2 цієї статті).
Згідно з ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) довіреність - це письмовий документ, що видається довірителем представнику для засвідчення його повноважень перед третіми особами в процесі здійснення представництва.
Положення ст. 238 ЦК України передбачають, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.