ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 904/349/19
В С Т А Н О В И В:
Приватне акціонерне товариство "Агра" звернулося до господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з Дніпровської міської ради кошти, нараховані в якості орендної плати за користування земельною ділянкою та сплачені внаслідок незаконної бездіяльності відповідача.
Розглядаючи вказану позовну заяву, суди попередніх інстанцій встановили, що 22.05.2014 між позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавцем) укладено договір оренди землі (надалі - Договір), на умовах якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,5748 га, розташованої за адресою: пр. Праці - Стартова (Жовтневий район), кадастровий номер 1210100000:03:005:0022, для проектування та будівництва торговельно-виробничого та складського комплексу.
Пунктом 11.1 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем, незалежно від результатів його діяльності на банківський рахунок Дніпропетровської міської ради, який попередньо в письмовій формі уточнюється орендарем щорічно, на початку бюджетного року.
Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку (пункт 34 Договору).
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається (пункт 37 Договору).
22.05.2014. земельна ділянка передана орендодавцем і прийнята орендарем, про що складено акт приймання-передачі від 22.05.2014.
25.07.2016 позивач звернувся до міського голови м. Дніпропетровська з клопотанням від 25.07.2016 № 119, в якому просив припинити право користування земельною ділянкою, та після прийняття рішення міської ради укласти відповідну цивільно-правову угоду в сфері земельних відносин.
На підставі клопотання позивача від 25.07.2016 та доданих до нього документів було підготовлено проект рішення міської ради про припинення ПАТ "Агра", права користування земельною ділянкою.
Рішення № 164/25 про припинення права користування земельною ділянкою було прийнято міською радою 11.10.2017.
29.12.2017 між позивачем та відповідачем підписано договір про розірвання договору оренди землі (надалі - Договір розірвання).
Пунктом 7 Договору розірвання сторонами погоджено, що право оренди земельної ділянки припиняється з моменту державної реєстрації припинення цього права.
Водночас судами встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2017 у справі № 904/7057/17 розірвано Договір оренди земельної ділянки загальною площею 3,5748 га, розташованої за адресою: пр. Праці - 5 . Стартова (Жовтневий район), укладений 22.05.2014 року між Дніпровською міською радою та ПрАТ "Агра". Визнано незаконною бездіяльність Дніпровської міської ради щодо припинення права ПрАТ "Агра" користування цією земельною ділянкою.
Вказане судове рішення залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.12.2017 та постановою Верховного Суду від 12.04.2018.
Приймаючи рішення про задоволення позову у справі № 904/7057/17, суди виходили з того, що неприйняття Дніпровською міською радою рішення за зверненням позивача протягом тривалого часу без будь-яких поважних причин, є незаконною бездіяльністю Дніпровської міської ради.
Звертаючись з позовом у даній справі позивач просив суд стягнути з відповідача витрати в розмірі орендної плати за земельну ділянку за період з 15.08.2016 по 29.12.2017 в розмірі 1 054 103,77 грн, понесені ним внаслідок встановленої судовим рішенням незаконної бездіяльності відповідача.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2019, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 27.08.2019, в позові відмовлено з огляду на те, що грошові кошти, що є предметом позову, були перераховані на підставі чинного договору оренди.
Водночас судами зазначено, що оскільки договір оренди землі розірвано з дня набуття законної сили рішенням суду, тобто з 06.12.2017, тому кошти, які сплачені позивачем в якості орендної плати за період з 06.12.2017 по 29.12.2017 вважаються такими, що помилково сплачені та можуть бути повернені відповідно до Порядку № 1146.
Враховуючи, що позивачем не було дотримано вимог зазначеного Порядку для повернення грошових коштів, господарські суди обох інстанцій дійшли висновку, що відповідна частина позовних вимог також не може бути задоволена.
Щодо заявлених в апеляційній скарзі посилань позивача на встановлений факт протиправної бездіяльності відповідача, який в силу ст. 1174 Цивільного кодексу України дає право на відшкодування йому шкоди, то суд апеляційної інстанції їх відхилив з посиланням на приписи ч. 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що позивачем вимоги про стягнення з відповідача завданої шкоди (збитків) не заявлялися та відповідно не були предметом розгляду суду першої інстанції.
Не погоджуючись з висновками судів, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що судами при вирішенні спору безпідставно застосовано ті норми матеріального права, на які він не посилався в якості підстави позову і які не стосуються спірних правовідносин, та водночас не застосовано ті норми матеріального права, що не були зазначені в позовній заяві, однак якими прямо передбачено право на відшкодування за рахунок відповідного бюджету шкоди, завданої протиправною бездіяльністю органу владних повноважень.
Позивач вважає, що суд не позбавлений права самостійно визначити правову природу спірних правовідносин та застосувати ту норму матеріального права, якою врегульовано спірне у справі питання, незважаючи на наявність відповідних посилань у позовній заяві.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2019 зупинено провадження у даній справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 917/1739/17, переданої на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовної практики щодо можливості самостійного застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, незважаючи на зазначені в позовній заяві правові норми.