Постанова
іменем України
11 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 489/2170/17
провадження № 51-307км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Могильного О.П., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,
прокурора Руденко О.П.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 травня 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016150040007193, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини
За вищевказаним вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 154 175 грн і 10 000 грн у рахунок відшкодування шкоди життю і здоров`ю та моральної шкоди відповідно.
Стягнуто з ПрАТ "Європейський страховий союз" на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування шкоди життю і здоров`ю в розмірі 98 000 грн.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 29 грудня 2016 року о 17:16, керуючи автомобілем марки ЗАЗ-110217 (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись в темний час доби по сухій, прямій, освітленій ділянці проїзної частини просп. Центрального з боку вул. 3-ї Слобідської в напрямку вул. М.Василевського, зі швидкістю 64 км/год, усупереч п.п. "б" п. 2.3, пунктів 12.3, 12.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а саме: рухаючись з перевищенням установленої швидкості для руху транспортних засобів у населених пунктах, проявив неуважність та недбалість до забезпечення елементарних вимог безпеки дорожнього руху, а також до дорожньої обстановки та її змін, хоча зобов`язаний був постійно її контролювати і мав таку можливість, при наближенні до регульованого світлофором пішохідного переходу та виявленні пішохода ОСОБА_2, який рухався по пішохідному переходу, своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості аж до повної зупинки керованого ним автомобіля, продовжив рух у вибраному ним напрямку, внаслідок чого здійснив наїзд на ОСОБА_2, котрий у результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) отримав тілесні ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 21 березня 2017 року № 270 відносяться до ушкоджень середньої тяжкості.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу захисника Петровського Д.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення щодо нього та закрити кримінальне провадження, оскільки вважає своє засудження безпідставним. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що висновок експерта від 19 квітня 2017 року № 242 щодо вирішення питання про швидкість руху керованого ОСОБА_1 автомобіля є недопустимим доказом, оскільки зроблений, на думку скаржника, на підставі неправильно встановлених даних, а саме щодо сухого стану покриття дороги, тоді як насправді воно було вологим. Аналогічні доводи про здійснення експертного дослідження на підставі вихідних даних, які не відповідають фактичним обставинам справи, ОСОБА_1 наводить і стосовно висновку експерта від 28 квітня 2017 року № 17-404 щодо визначення швидкості руху автомобіля. Також, на думку засудженого, при проведенні судово-медичної експертизи від 21 березня 2017 року № 270 було порушено вимоги закону, оскільки не було здійснено безпосереднього обстеження потерпілого та витребування необхідної медичної документації, а медичні документи, на яких ґрунтується цей висновок, не відкривалися стороні захисту в порядку ст. 290 КПК. Вважає, що ці докази належало визнати недопустимими.
Також у касаційній скарзі засуджений указує на недостовірність даних, що містяться в окремих процесуальних документах, а саме у протоколі огляду місця події та схемі до неї; на ненадання оцінки показанням свідка ОСОБА_4 щодо стану дорожнього покриття та на необґрунтованість відхилення клопотань захисту про виклик у судове засідання свідка ОСОБА_5, експертів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та проведення інженерно-транспортної експертизи й експертизи по дослідженню обставин ДТП, а також на безпідставність неврахування винуватості потерпілого у ДТП. Окрім того, ОСОБА_1 зазначає про неправильне вирішення місцевим судом цивільного позову потерпілого, на користь якого було стягнуто 154 175 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди із засудженого, а з ПрАТ "Європейський страховий союз" - 98 000 грн, тоді як страхова сума виплати в полісі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за заподіяну життю і здоров`ю шкоду становить 200 000 грн, що обумовлює стягнення з нього як винуватця ДТП меншої суми шкоди.
У запереченнях на касаційну скаргу потерпілий ОСОБА_2 вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор частково підтримав касаційну скаргу засудженого, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції на підставі невідповідності цієї ухвали вимогам ст. 419 КПК.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали, відповідно до ч. 1ст. 438 КПК України, суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 цього Кодексуі не переглядає судові рішення з підстав однобічності і неповноти судового розгляду щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, суд першої інстанції послався на докази, зібрані в установленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, котрий хоча і заперечував свою винуватість, проте визнав, що, керуючи автомобілем на перехресті, на пішохідному переході зачепив потерпілого правою частиною автомобіля; потерпілого ОСОБА_2, свідка ОСОБА_4 про обставини вчинення кримінального правопорушення; даними протоколу огляду місця ДТП від 29 грудня 2016 року, згідно з яким було оглянуто ділянку дороги на просп. Центральному в районі перехрестя з вул. 6 Слобідська, де на регульованому пішохідному переході відбувся наїзд на пішохода, при цьому покриття на місці ДТП було сухим та чистим і в результаті цієї пригоди на автомобілі "ЗАЗ" (д.н.з. НОМЕР_1 ) було виявлено пошкодження, які підтверджують факт наїзду на потерпілого; протоколу проведення слідчого експерименту від 7 квітня 2017 року за участю потерпілого ОСОБА_2 ; протоколу проведення слідчого експерименту від 22 квітня 2017 року за участю обвинуваченого ОСОБА_1, під час проведення яких вони розповіли про обставини ДТП; висновку судової автотехнічної експертизи по дослідженню технічного стану автомобіля ЗАЗ-110217 (д.н.з. НОМЕР_1 ) від 16 березня 2017 року № 17-21 щодо працездатності і перебування у робочому стані ходової та гальмівної частин указаного автомобіля на момент ДТП, що дозволяло водієві знижувати швидкість автомобіля з відомою йому ефективністю до зупинки; висновку судової транспортно-трасологічної експертизи за фактом наїзду автомобіля ЗАЗ-110217 (д.н.з. НОМЕР_1 ) на пішохода від 17 березня 2017 року № 17-22, відповідно до якого наявне ушкодження в передній частині автомобіля ЗАЗ-110217 є характерним для утворення при контакті з частинами тіла людини; висновку експерта від 19 квітня 2017 року № 242, відповідно до якого мінімальна швидкість руху цього автомобіля на момент ДТП становила близько 62,1-64,9 км/год; висновку автотехнічної експертизи щодо обставин ДТП від 28 квітня 2017 року № 17-404, відповідно до якого з моменту виникнення небезпеки для руху у своїх діях водієві необхідно було керуватися вимогами п. 12.3 ПДР, при цьому за умов, викладених у постанові слідчого про призначення експертизи, водій автомобіля ЗАЗ-110217 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода, своєчасно застосувавши екстрене гальмування; висновку судово-медичної експертизи від 21 березня 2017 року № 270, відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_2 наявні тілесні ушкодження середньої тяжкості (за ознаками тривалого розладу здоров`я), а також іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.
Місцевий суд ретельно дослідив наявні в матеріалах кримінального провадження докази, які отримали належну оцінку, і дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився і апеляційний суд, про те, що в діях ОСОБА_1 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, оскільки причиною вказаної ДТП були саме порушення ним як водієм вимог п.п. "б" п. 2.3, пунктів 12.3, 12.4 ПДР, які перебувають у прямому причинному зв`язку з наслідками у вигляді завдання тілесних ушкоджень середньої тяжкості пішоходу ОСОБА_2 .
З такими висновками погоджується Верховний Суд.
Твердження засудженого щодо безпідставної відмови місцевим судом у задоволенні клопотань сторони захисту про допит експертів ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та проведення інженерно-транспортної експертизи й експертизи по дослідженню обставин ДТП касаційний суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що всі клопотання сторони захисту місцевий суд вирішив із дотриманням вимог ст. 350 КПК, прийнявши відповідні рішення - як окремі процесуальні документи, так і постановлені без виходу до нарадчої кімнати, що відображено в журналах судового засідання. Такі рішення є достатньо обґрунтованими.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 356 КПК за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суд має право викликати експерта для допиту для роз`яснення висновку.
В ході прослуховування аудіозапису судового засідання місцевого суду від 1 лютого 2017 року було встановлено, що захисник заявив клопотання про допит експертів ОСОБА_6, який проводив автотехнічну експертизу по дослідженню обставин ДТП від 28 квітня 2017 року № 17-404, ОСОБА_7, який проводив експертизу від 19 квітня 2017 року № 242, та ОСОБА_8, який проводив експертизу за фактом наїзду автомобіля ЗАЗ-110217 (д.н.з. НОМЕР_1 ) на пішохода від 17 березня 2017 року № 17-22, з метою надання цими експертами додаткових пояснень щодо вихідних даних, взятих до уваги експертами при наданні експертних висновків. Місцевий суд розглянув клопотання сторони захисту та відповідно до вимог ст. 356 КПК відмовив у задоволенні вказаного клопотання, оскільки воно не стосувалося роз`яснення висновків експертів.
Також місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення інженерно-транспортної експертизи й експертизи по дослідженню обставин ДТП, пославшись на дані протоколу огляду місця ДТП від 29 грудня 2016 року, який було складено у присутності водія ОСОБА_1 за участі понятих і в якому зазначено, що стан покриття проїзної частини, де сталося ДТП, є сухим та чистим. При цьому вказаний протокол був підписаний понятими та жодних заяв чи зауважень під час його складання від учасників не надійшло.
З такими висновками погоджується і Верховний Суд.