|
| |
|
|
|
Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 485/1576/16-к
провадження № 51-5676 км 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Вус С. М., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового засідання Черниш А. І.,
прокурора Руденко О. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який приймав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, Іщука Андрія Олександровича на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року укримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22016150000000065 від 15 листопада 2016 року, стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Снігурівка Миколаївської області, який згідно з матеріалами кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 Кримінального кодексу України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 травня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 359 Кримінального кодексу України (далі - КК України) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Згідно ст. 75 КК України від відбування покарання звільнено з випробуванням на 2 роки.
Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 15 серпня 2017 року частково задоволено апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1, вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 травня 2017 року скасував та призначив новий розгляд в суді першої інстанції.
Вироком Баштанського районного суду Миколаївської області від 10 липня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 359 КК України та виправдано.
Згідно з цим вироком, органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що наприкінці липня 2016 року, будучи обізнаним про існування спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, які заборонені у вільному обігу на території України, замовив такий засіб через всесвітню мережу Інтернет з подальшою доставкою його засобами поштового зв`язку до відділення поштового зв`язку "Снігурівка-1" Центру поштового зв`язку №6 Миколаївської дирекції УДППЗ "Укрпошта". На початку серпня 2016 року ОСОБА_1, перебуваючи за місцем свого постійного проживання від листоноші відділення поштового зв`язку отримав один спеціальний технічний засіб негласного отримання інформації, а саме GSM-мікрофон, що містився всередині упаковки міжнародного поштового відправлення з Китаю. 17 серпня 2016 року об 11:50 год. у приміщенні недобудованого житлового будинку по АДРЕСА_2, ОСОБА_1 збув ОСОБА_2 зазначений спеціальний технічний засіб негласного отримання інформації за 320 гривень. Крім цього, на початку вересня 2016 року ОСОБА_1 повторно замовив такі засоби через всесвітню мережу Інтернет. В подальшому наприкінці вересня 2016 року повторно отримав чотири спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації, а саме GSM- мікрофони що містилися всередині упаковки міжнародного поштового відправлення з Китаю. 30.09.2016 року у приміщенні недобудованого житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2, повторно збув ОСОБА_2 чотири одиниці спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а саме GSM- мікрофони, за ціною 1280 гривень.
Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 28 серпня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. В обґрунтування своїх вимог посилається на неправильну оцінку доказів у кримінальному провадженні, на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції про визнання відомостей, отриманих внаслідок НСРД недопустимими доказами, та з висновками про наявність провокації з боку працівників правоохоронних органів. Зазначає, що апеляційним судом безпідставно відмовлено в задоволенні його клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_3, а також про допит інших свідків. Також вказує на те, що апеляційний суд, всупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги, та необґрунтовано залишив виправдувальний вирок суду першої інстанції без змін.
Виправданий ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Павленко В. М., який підтримавподані виправданим заперечення, просять касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 28 серпня 2019 року залишити без змін. Вказують на те, що в касаційній скарзі прокурор наводить своє бачення дій співробітників СБУ України в Миколаївській області як законних, в той же час не наводячи жодних вагомих аргументів на спростовування допущених в ході досудового розслідування порушення законодавства. Зазначили, що кримінальне провадження № 22016150000000033, в межах якого проводились НСРД, здійснювалось у відношенні інших осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_5, воно не стосувалось безпосередньо ОСОБА_1 У зв`язку з цим отримана внаслідок їх проведення інформація могла бути використана в іншому кримінальному провадженні № 22016150000000065 лише за ухвалою слідчого судді, чого зроблено не було.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Руденко О. П. підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК Українимотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
В силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Відповідно до ст. 17 КПКУкраїни, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
За ст. 22 КПКУкраїни, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, не погоджуючись із виправдувальним вироком стосовно ОСОБА_1, оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі прокурор навів доводи, які є аналогічними доводам його касаційної скарги.
Всі доводи апеляційної скарги прокурора були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції.
Так, за наслідками апеляційного розгляду, суд дійшов обґрунтованого висновку про відхилення доводів апеляційної скарги прокурора в частині дотримання стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК України при відкритті матеріалів НСРД.
Відповідно до ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 86 КПК Українидоказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Частиною 2 ст. 87 передбачено, що суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Згідно з ч. 2 ст. 92 КПК України обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Отже, для перевірки доказів на предмет їх допустимості ці рішення мають бути відкриті стороні захисту відповідно до вимог ст. 290 КПК України, що є важливою гарантією змагальності і рівності сторін у кримінальному провадженні. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року.