Постанова
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 576/195/18
провадження № 51-7021 км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Ємця О.П., Остапука В.І.
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
захисника Савченка А.М.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Савченка Анатолія Миколайовича на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 04 травня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017200070000850, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Стольне Менського району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 04 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки.
Вирішено питання про речові докази та судові витрати у провадженні.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 19 жовтня 2017 року близько 19:00 год, керуючи автомобілем марки "КАМАЗ 5320" д.н.з. НОМЕР_1 з причепом "СЗАП 8527" д.н.з. НОМЕР_2, рухаючись по вул. Слобідській в с. Полошки Глухівського району Сумської області, в порушення вимог п.п.2.3"б",13.1,13.3 Правил дорожнього руху України, проявляючи неуважність за дорожньою обстановкою, не врахував дорожні умови, габарити транспортного засобу, яким керував та своєчасно не обрав траєкторію руху з безпечним інтервалом, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який стояв біля правого краю проїжджої частини дороги. В результаті ДТП потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Савченко А.М. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_3 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що місцевий суд допустив ряд істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, зокрема:
- у вироку, при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним, всупереч вимог ст.374 КПК України, не зазначив механізм ДТП, як спосіб вчинення злочину;
- не дослідив письмові докази, чим порушив принцип безпосередності закріплений у ст.23 КПК України;
- у матеріалах провадження відсутні журнали судових засідань за 04.04.2018, 23.04.2018, 04.05.2018;
- огляд транспортного засобу проведено без ухвали слідчого судді та дозволу власника, а тому докази, отримані в його результаті є недопустимими;
- висновки експертиз є недопустимими доказами тому, що до матеріалів кримінального провадження стороною обвинувачення не долучено постанов про їх призначення.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції допущені порушення залишив поза увагою та не надав належної оцінки клопотанню про визнання доказів недопустимими.
Крім того, всупереч вимог ст.419 КПК України, в ухвалі не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу сторони захисту визнано необґрунтованою.
Рішення судів нижчих інстанцій не відповідають вимогам ст. 370 КПК України, через їх незаконність та необґрунтованість.
В решті наводить доводи, що стосуються оскарження фактичних обставин справи, а також надає власну оцінку доказам, відмінну від тієї, що надана судами.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисник Савченко А.М. вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення скарги сторони захисту.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
З огляду на це, доводи сторони захисту про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також того, що місцевий суд дав неправильну оцінку доказам, виходячи з положень, як ст.433, так і ст. 438 КПК України, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Разом із тим, твердження захисника проте, що у вироку, при формулюванні обвинувачення визнаного судом доведеним, суд всупереч вимог ст.374 КПК України, не зазначив механізм ДТП, як спосіб вчинення злочину, заслуговують на увагу.
Приписами ч. 1 ст. 438 КПК України передбачено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України визначено, що у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Зі змісту сформульованої у ст.286 КК України диспозиції слідує, що вона є бланкетною, а тому при кваліфікації слід керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. У зв`язку з цим суди зобов`язані ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках: 1) у чому саме полягали названі у цій статті порушення; 2) які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано; 3) чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
При цьому, в обов`язковому порядку, мають бути з`ясовані та зазначені у вироку усі три перелічені обставини.
Як видно із вироку, судом першої інстанції вказаних вимог дотримано не було. Суд у повній мірі не встановив у чому саме полягали порушення з боку водія ОСОБА_1, які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано. Обвинувачення, визнане судом доведеним, містить посилання на неконкретні, загальні порушення, які в свою чергу не збігаються із тими нормами правил безпеки дорожнього руху, які ставляться в провину обвинуваченому.
Визначальним у криміналістичній характеристиці дорожньо-транспортної пригоди як злочину слід вважати механізм злочину, а не спосіб його вчинення. Спосіб вчинення ДТП має своєрідні риси, але частіше за все відіграє підлеглу роль по відношенню до механізму і інших елементів криміналістичної характеристики ДТП.
Тому під механізмом дорожньо-транспортної пригоди розуміють систему часових, динамічних та інших зв`язків окремих етапів, обставин і чинників, що формують сліди на взаємодіючих об`єктах під час розвитку дорожньо-транспортної події. Механізм ДТП складається із процесу, який можна розділити на три етапи, зближення з перешкодою, безпосередня взаємодія та розміщення після взаємодії. З`ясування умов та наслідків протікання цих процесів відіграє важливу роль у встановленні винуватості особи.
Спосіб вчинення ДТП - це спосіб дії особи, яка керує транспортним засобом в складному механізмі дорожньо-транспортної пригоди. Усі ці дії і передують настанню негативних наслідків. Спосіб дії створює початок некерованого руху транспортного засобу, що розвивається спонтанно у вигляді взаємодії неживих об`єктів. Для них є характерним зв`язок суб`єктивних і об`єктивних чинників, що проявляються в кожному конкретному випадку в різноманітних взаємозв`язках.
Розглядаючи способи вчинення злочинів даного виду, слід зазначити, що дорожньо-транспортні події належать до необережних злочинів, тобто вчиняються через злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. Злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху є наслідком різноманітних недозволених дій або невчинення дій з боку суб`єктів цього виду злочинів.
Крім цього, слід враховувати, що за змістом ст. 286 КК України, цей злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом. А тому ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у ч.1, 2 або 3 цієї статті, і перебувають з ними у причинному зв`язку.
Причинний зв`язок в автотранспортних злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та наслідками, що настали, а між порушеннями правил дорожнього руху й відповідними наслідками.
Причинний зв`язок - це об`єктивний зв`язок між дією (бездіяльністю) тієї чи іншої особи і певним наслідком. Встановити причини - означає дати відповідь на запитання про те, чому явище відбувається, чим воно викликане, що знаходиться в його основі.
Причинний зв`язок як ознака об`єктивної сторони злочину підлягає встановленню у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки є обов`язковою ознакою складу злочину, тобто в злочинах з матеріальним складом. Якщо ж причинний зв`язок між діянням і наслідком не встановлений, об`єктивна сторона злочину з матеріальним складом відсутня внаслідок відсутності такої обов`язкової її ознаки, як причинний зв`язок. Причинний зв`язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати:
1)у вчиненні дій, заборонених правилами; 2) у невиконанні дій, які особа може і зобов`язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту.
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Причинний зв`язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст. 286 КК України.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи:
а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК України(наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія, не зареєстрованим, або без належного номерного знака тощо);
б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п. 10.3 ПДР), розвороту (п. 10.7 ПДР), заборони виїзду на зустрічну смугу руху транспорту (п. 11.4 ПДР), перевищення швидкості руху транспорту (п. 12.4 ПДР) тощо).
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст.286 КК України, тобто знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Як видно із мотивувальної частини вироку, суд зазначає про порушення ОСОБА_1 п.п.2.3 "б",13.1,13.3 Правил дорожнього руху України, проте не зазначає які саме з наведених порушень ПДР викликали суспільно небезпечні наслідки, а які - ні.
Суд касаційної інстанції звертає увагу, що чітке відображення фактичних обставин кримінального правопорушення, зокрема, із обов`язковим зазначенням способу вчинення злочину, усіх ознак об`єктивної сторони злочину (суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому смерті), причинний зв`язок між діянням і наслідками) має суттєве значення для аргументації висновків суду про доведеність винуватості особи. Адже фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правову норму, порушення якої інкриміновано обвинуваченому. Тому наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
З огляду на вищевказане, чіткість та конкретність викладення у вироку фактичних обставин скоєного ОСОБА_1 кримінального правопорушення викликає сумнів, а тому вирок місцевого суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам процесуального закону.
На допущення місцевим судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, в тому числі і на відсутність у вироку зазначення механізму ДТП, як способу вчинення злочину, звертав увагу захисник у своїй апеляційній скарзі. Однак, апеляційний суд, усупереч ст.419 КПК України не перевірив належним чином наведених доводів адвоката, не виправив помилку, що була допущена місцевим судом, хоча повинен був це зробити, та залишив їх взагалі без відповіді. Більше того, проігнорував доводи сторони захисту про визнання ряду доказів недопустимими. Розглядаючи апеляційну скаргу, суд обмежився лише загальною фразою, що погоджується із оцінкою доказів, даною судом першої інстанції про їх належність та допустимість. При цьому, жодним чином не обґрунтував своє переконання та не спростував аргументів адвоката, на які той чітко вказував. Обійшовшись виключно посиланням на докази, що зазначені у вироку, апеляційний суд усунувся від перевірки апеляційних тверджень сторони захисту. Ухвала не відповідає вимогам ст.370, 419 КПК України, так як у ній не зазначено підстав, з яких апеляційну скаргу сторони захисту визнано необґрунтованою.