Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 466/5171/16-ц
провадження № 61-10146св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Львівська міська рада, ОСОБА_2, Львівська регіональна філія державного підприємства "Центр ДЗК",
третя особа - відділ Держгеокадастру у м. Львові Львівської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року у складі судді Шеремети Н. О. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року у складі судді Кавацюка В. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Курій Н. М., Мікуш Ю. Р., Цяцяка Р. П.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_2, Львівської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК", третя особа - відділ Держгеокадастру у м. Львові Львівської області, про визнання недійсним акта про передачу і показ меж земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням поданої нею у жовтні 2016 році заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, визнати недійсним акт про передачу і показ меж земельної ділянки, а також визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Просила поновити строк звернення до суду.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 також подала позов про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08 листопада 2017 року вищевказані справи були об`єднані в одне провадження.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , якому відповідно до державного акта на право приватної власності від 23 березня 2000 року належала земельна ділянка для ведення садівництва, площею 0,0648 га, яка розташована на території Шевченківського району м. Львова в кооперативному садівничому товаристві "Приозерне", що знаходиться в урочищі "Голоско".
23 грудня 2005 року державний нотаріус Шостої Львівської державної нотаріальної контори Горонна І. С. видала їй свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 грудня 2005 року, згідно якого за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,0648 га, яка розташована на території Львівської міської ради в кооперативному садівничому товаристві "Приозерне" в урочищі "Голоско".
Іншу 1/2 частину земельної ділянки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 листопада 2005 року отримав її рідний брат - відповідач ОСОБА_2 .
На її письмову заяву від 01 квітня 2016 року про здійснення державної реєстрації права власності, як співвласника земельної ділянки, відділ Держгеокадастру у м. Львові надав відповідь про те, що у 2006 році всю земельну ділянку було передано її брату ОСОБА_2, якому видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 листопада 2006 року.
Крім того, 23 листопада 2005 року між М. Літинською, інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів, та ОСОБА_2 був складений та підписаний акт про передачу і показ меж земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_2 було визнано одноосібним землекористувачем усієї земельної ділянки.
Позивач зазначала на незаконність оскаржуваних нею актів та рішення про державну реєстрацію земельної ділянки за відповідачем, що порушує її права, як співвласника такої земельної ділянки.
В обґрунтування підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач вказувала, що з 2005 року, тобто з часу смерті свого батька, вона користується і обробляє землю, займається садівництвом, сплачує членські внески в садівничому кооперативі "Приозерне". Про видачу ОСОБА_2 державного акта на земельну ділянку від 28 листопада 2006 року їй раніше відомо не було.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року позов задоволено. Постановлено визнати причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду поважними.
Визнано недійсними:
- акт про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року, який складений та підписаний інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів, через представника Львівського міського відділу регіональної філії Центру державного земельного кадастру М. Літинську, та ОСОБА_2 ;
- державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0648 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 28 листопада 2006 року, серія ЯГ № 047564, виданий ОСОБА_2 .
Визнано незаконним та скасовано рішення Львівського міського відділу Львівської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" від 28 листопада 2006 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0648 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті свого батька ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0648 га, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року обґрунтовано підставністю заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Оскаржуваний позивачем державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 047564 було видано ОСОБА_2 незаконно, оскільки він, у відповідності до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 листопада 2005 року успадкував 1/2 частину земельної ділянки, а іншу 1/2 частину успадкувала у встановленому законом порядку його рідна сестра ОСОБА_1, позивач по справі. Акт про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року, поряд з іншими наданими ОСОБА_2 документами, був підставою для видачі вищевказаного незаконного державного акта, а тому також підлягає визнанню недійсним.
Недійсність оскаржуваних ОСОБА_1 акта про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року та державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0648 га від 28 листопада 2006 року, в свою чергу свідчать про незаконність рішення Львівського міського відділу Львівської регіональної філії державного підприємства "Центр ДЗК" від 28 листопада 2006 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0648 га.
За відсутності доказів того, що позивач була належним чином повідомлена про розгляд питання та видачу ОСОБА_2 державного акта на землю від 28 листопада 2006 року, або того, що про чинність оспорюваних актів вона могла дізнатись раніше, аніж у квітні 2016 року, місцевий суд вказав на поважність причин пропуску строку звернення до суду.
Рішення місцевого суду оскаржене ОСОБА_2 в апеляційному порядку.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 повернуто апелянту у зв`язку із неусуненням недоліків апеляційної скарги, зазначених в ухвалі Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху, а саме доплати судового збору за подання апеляційної скарги.
У травні 2019 року ОСОБА_2 повторно звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним акта про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року, який складений та підписаний інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів, через представника Львівського міського відділу регіональної філії Центру державного земельного кадастру М. Літинську та ОСОБА_2 та про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.
Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, апеляційний суд вказав на помилковість висновку місцевого суду про задоволення позовних вимог про визнання недійсним акта про передачу та показ меж земельної ділянки, а також про визнання права власності за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що акт про передачу та показ меж земельної ділянки не є за своєю суттю правочином та не встановлює будь-яких прав та обов`язків, а тому оскарження лише факту складання такого акта не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.
Оскільки ніким не оспорюється та обставина, що отримані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом видані на 1/2 частину означеної земельної ділянки, позивач не позбавлена права у позасудовому порядку, маючи свідоцтво про право на спадщину, зареєструвати право власності на земельну ділянку в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.
Короткий зміст вимог касаційних скарг
У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду справи по суті.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
При цьому постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 31 травня 2019 року та від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаними касаційними скаргами.
05 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04 лютого 2020 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя - доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року мотивована хибністю висновку суду апеляційної інстанції щодо неусунення ним недоліків, які стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху. Заявник зазначає, що отримавши ухвалу апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху 06 березня 2019 року, він 12 березня 2019 року подав до суду відповідну заяву, до якої було долучено квитанцію на суму 419,40 грн, що вказує на виконання ним вимог ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху.
Касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року мотивована відсутністю в оскаржуваних судових рішеннях посилань на наведення позивачем обґрунтованих доводів існування поважних причин пропуску встановленого законом строку звернення до суду з позовом. Заявник звертає увагу, що у суді першої інстанції ОСОБА_1 стверджувала, що про наявність оскаржуваного нею державного акта їй стало відомо у березні 2016 року, а вже у суді апеляційної інстанції наголошувала на тому, що про існування такого державного акта вона дізналась у квітні 2016 року.