ПОСТАНОВА
Іменем України
19 лютого 2020 року
Київ
справа №140/711/19
адміністративне провадження №К/9901/34440/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Попка Я.С. (головуючого), Сеника Р.П., Носа С.П. у справі №140/711/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії, -
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.
2. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року позов задоволено.
2.1. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №45-19 від 25 лютого 2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
2.2. Зобов`язано Державну міграційну службу України надати ОСОБА_1 статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
2.3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2019 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Республіки Білорусь, уродженцем м. Мінськ (Республіка Білорусь), за національністю - білорус, за релігійними переконаннями - християнин; володіє білоруською, російською, польською, українською та частково англійською мовами; має вищу освіту, останнє місце роботи - громадська організація "Інститут математики та кібернетики" (м. Мінськ, Республіка Білорусь); перебуває в незареєстрованому шлюбі з громадянкою Республіки Білорусь ОСОБА_2, з якою має спільних дітей, співмешканка, діти та батьки заявника проживають в Республіці Білорусь. З документів, що посвідчують особу у заявника наявні оригінал національного паспорта серії НОМЕР_1 та посвідчення Інституту математики та кібернетики Литовської республіки.
3.2. 08.06.2018 позивач прибув в Україну залізничним транспортом (маршрут: Мінськ - Брест - Заболоття), використовуючи національний паспорт серії НОМЕР_1 . На даний час позивач проживає на території України у житловому будинку, який орендує у свого співвітчизника за адресою: АДРЕСА_1 .
3.3. 05.09.2018 позивач подав до УДМС у Волинській області заяву-анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №30. В обґрунтування вказав, що є жертвою переслідувань за ознаками раси, політичними переконаннями в Білорусі, а безпеці, свободі і навіть життю загрожують безпосередньо.
3.4. Рішенням ДМС України від 25.02.2018 №45-19 "Про відмову в визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" відповідно до статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами розгляду особової справи №2018 LT 0030 громадянина Республіки Білорусь на підставі всебічного вивчення документів та матеріалів, підтримуючи письмовий висновок УДМС у Волинській області ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
3.5. У висновку УДМС у Волинській області зазначено, що відповідно до отриманих пояснень, заявник є громадянином Республіки Білорусь. У заяві від 05.09.2018 та під час співбесід 10.09.2018, 03.10.2018 заявник стверджує, що через активну громадську діяльність на території Республіки Білорусь з просування навчання білоруською мовою він зазнавав переслідувань з боку представників компетентних державних органів у формі сфабрикованого звинувачення за частиною другою статті 233 КК Республіки Білорусь (незаконна підприємницька діяльність) та інкримінуванні діянь, які він не вчиняв. Неправомірні дії правоохоронних органів, які мали місце під час розслідування вказаного провадження, побоювання бути арештованим чи засудженим у Республіці Білорусь стали причинами, через які він залишив територію країни громадянської належності та не бажає повертатися. Заявник дійсно в Республіці Білорусь працює в громадській організації "Інститут математики та кібернетики", а наразі вивчає українську етнологію у Львівському інституті народознавства НАН України з метою отримання вченого ступеня кандидата історичних наук із вказаної дисципліни. Із інформації доступної в інтернеті слідує, що правоохоронні органи Республіки Білорусь "виявляють цікавість" до заявника, як до одного з керівників громадської організації, яка провадить незаконну діяльність на території Республіки Білорусь, а не як до політичного чи громадського діяча. Хоча заявник і не подав достатніх доказів кримінального переслідування стосовно нього на території країни громадянської належності, є підстави вважати, що таке переслідування є і воно має економічне підґрунтя. Під час співбесіди 03.10.2018 з`ясовано, що заявник відразу по прибутті в Україну до компетентних державних органів України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не звернувся, мотивуючи тим, що міг на законних підставах перебувати в Україні 3 місяці. Натомість, він продовжив навчання в Інституті народознавства НАН України (м. Львів, Україна), де з 01.11.2015 до 31.10.2019 прикріплений до відділу етнології сучасності і ставить собі за мету отримати вчений ступінь кандидата історичних наук із вказаної дисципліни, що підтверджується довідкою Інституту народознавства НАН України, наданою заявником для долучення до матеріалів справи №2018 LT0030. Звернувся заявник із відповідною заявою лише тоді, коли стало питання законності його перебування в Україні у подальшому, зокрема, для забезпечення безперервності навчання (до закінчення 31.10.2019) через неможливість легалізуватися в Україні будь-ким іншим чином (згідно із положеннями Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та відповідного Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150, іноземні громадяни держав з безвізовим порядком в`їзду мають право в`їзду в Україну, однак, не більш як на 90 днів протягом 180 днів). З огляду на викладене, є серйозні підстави вважати, що виїзд заявника з території країни громадянської належності був запланованим виїздом на навчання та спробою легалізуватися на території України з метою його безперервного продовження. Разом з тим, інформація з мережі Інтернет про те, що 07.06.2018 керівництву громадської організації "Інститут математики і кібернетики" оголошено підозру, згідно з повісткою, заявника викликали до слідчого на 11.06.2018, є підстави вважати, що, окрім навчання та викладацької роботи, виїзд заявника з країни громадянської належності 08.06.2018 (наступного дня після оголошення підозри) був втечею через уникнення участі в процесуальних заходах на етапі досудового слідства. Заявник не повідомляє про наявність переслідувань щодо нього на території країни громадянської належності за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи. Однак, стверджує, що переслідується чинною владою Республіки Білорусь за освітню діяльність з поширенні білоруської мови, що вважає політично вмотивованим переслідуванням (суб`єктивна сторона побоювання). Заявник, незважаючи на те, що підтримує демократичні сили в Білорусі та не погоджується із політикою чинного президента країни громадянської належності, не повідомляє про членство в жодній політичній партії. Водночас, стверджує, що є членом громадської організації "Інститут математики та кібернетики" (займає посаду заступника керівника), яка займається освітньою діяльністю, спрямованою на пропаганду та поглиблене вивчення білоруської мови, яка наразі в силу політичної ситуації, зазнає утисків. Однак, як свідчить мережа Інтернет, діяльність громадської організації "Інституту математики та кібернетики" пов`язана з наданням освітніх послуг з вивчення математики та інформатики. Навчання, хоча і проводиться білоруською мовою, однак, не передбачає поглибленого вивчення білоруської мови та білоруського етносу, про пропаганду яких стверджує заявник, намагаючись представити кримінальне переслідування стосовно себе політично вмотивованим. Заявник вказує, що білоруська мова в силу політичної ситуації у країні його походження постійно зазнає утисків. Більше того, у Республіці Білорусь за його словами наразі проходить посилена русифікація суспільства, зокрема освітні заклади (ДНЗ, школи, університети), які здійснюють навчання молоді білоруською мовою, закриваються, листування та переписка між державними органами, а також мовлення на радіо та телебаченні ведеться здебільшого російською мовою. Разом з тим, хоча інформація з відкритих джерел підтверджує повідомлення заявника щодо ситуації з русифікацією Білорусі: до 2014 року тих, хто намагався говорити білоруською, влада сприймала як опозиціонерів. Тепер у країні триває м`яка білорусизація. На телебаченні та на вулицях з`явилась соціальна реклама з закликом говорити білоруською. З`явилась преса та книжки національною мовою. З наведеної інформації по країні походження заявника слідує, що його погляди щодо освіти білоруською мовою не такі вже й неприйнятті для чинної влади Білорусі і зовсім не становлять, загрози існування цієї влади, тому вважати кримінальне переслідування заявника політично вмотивованим - недоречно. Зауважено, що, як свідчать відкриті інформаційні джерела, жодна з авторитетних міжнародних правозахисник організацій (Amnesty international, Human Rights Watch), повідомляючи у своїх звітах про ситуацію з дотриманням прав і свобод громадян у Республіці Білорусь, не повідомляє про переслідування чинною владою Республіки Білорусь осіб, які пропагують білоруську мову - мову титульної нації. З огляду на викладене, не встановлено тісного і прямого причинного зв`язку між злочином, у кому підозрюється заявник на території країни громадянської належності, та його освітньою діяльністю. Вищенаведене дає підстави вважати, що побоювання заявника щодо політичної вмотивованості кримінального переслідування є передчасним: через уникнення участі в процесуальних заходах на етапі досудового слідства заявник не має змоги ознайомитися з матеріалами кримінальної справи та не може використати своє право на захист, у тому числі і на етапі судового слідства у разі, якщо кримінальна справа буде розглядатися у судовому порядку.Наведений аналіз відповідності суб`єктивної сторони побоювань заявника стати жертвою переслідувань за політичною ознакою, які він виклав у заяві, анкеті від та під час співбесід, об`єктивній стороні дає підстави вважати, що в індивідуальних обставинах справи заявника (повідомлена ним історія) відсутні загрози переслідування з боку чинної влади Республіки Білорусь, як його тлумачить Конвенція про біженців 1951 року. Крім того, у вказаному висновку зазначено, що у доповідях міжнародних і неурядових організацій йдеться про випадки порушення прав людини в Республіці Білорусь, зокрема, про жорстоке поводження у місцях затримання. Разом з тим, посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності заявнику буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського, або принизливого поводження чи покарання. Зазначено, що у відповідності до вимог статтей 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, статті 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року, статті 28 Конституції України, частині другій статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", не встановлено фактів щодо можливості застосування до заявника смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину. За час перебування заявника в Україні подій для обґрунтованого побоювання щодо умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не встановлено. Таким чином, факти, пояснення, надані заявником, не дають підстав для набуття додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
3.5. Позивач, вважаючи вказані рішення протиправним та таким, що прийнято з порушенням вимог законодавства, звернувся до суду із зазначеним позовом.
4. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, що причиною залишення позивачем країни громадянської належності стало побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, освітньої діяльності, а також через його політичні переконання, інформація про побоювання переслідувань, що була надана позивачем, ґрунтується на його особистих твердженнях та наданих документальних доказах та підтверджується показаннями свідка. Доводи, наведені ОСОБА_1, заслуговують довіри, а прийняте рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не відповідає міжнародним принципам, оскільки позивач достатньо обґрунтував свою заяву, повідомив всі фактичні обставини, проте, відповідач не прийняв їх до уваги, що суперечать конкретній чи загальній інформації по справі позивача, а тому є протиправним. В ситуації з позивачем наявні всі умови передбачені, як законодавством України, так і міжнародними актами, що регулюють спірні правовідносини, для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні. В даному випадку, несприятливі наслідки відмови позивачу в надані статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є неспівмірно більшими та важливішими за ймовірні суспільно корисні цілі на досягнення, яких спрямоване оскаржуване у даній справі рішення суб`єкта владних повноважень. Відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано принципу "належного урядування", оскільки зверненні до відповідача за захистом, позивачем дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення, а тому позивач мав всі підстави розраховувати на певний стан речей, а саме - на прийняття відповідачем передбачуваного та послідовного рішення, регламентованого приписами Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
Таким чином, на переконання суду, рішення Державної міграційної служби України №45-19 від 25.02.2019 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято без врахування всіх істотних обставин, які мають істотне значення для його прийняття, а відтак є необґрунтованим, що свідчить про його протиправність.
4.1. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуване рішення Державної міграційної служби, яким ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач звернулася із касаційною скаргою, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.
6. Касаційна скарга аргументована неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права, а саме - приписів ЗУ. Зазначає також про порушення норм процесуального права, оскільки,.
7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанцій без змін, як таке, що є законним та обгрунтованим.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
8. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон №3671-VI).
10. Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
11. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
12. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI визначено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.