Постанова
Іменем України
11 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 543/685/18
провадження № 51-4735км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Матієк Т.В.,
суддів Марчука О.П., Могильного О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я.О.,
прокурора Руденко О.П.,
захисника Донця П.М.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170280000095, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що згідно ст. 89 КК не має судимостей,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини
За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11 479,81 грн і 30 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 25 квітня 2018 року близько 21:00 біля домогосподарства № 20 на вул. Набережній у с. Онішках на ґрунті особистих неприязних відносин ударив ОСОБА_2 кулаком в обличчя, від чого той упав на спину, а ОСОБА_1 ударив його ногою по правій нозі, спричинивши тілесних ушкоджень середньої тяжкості у виді перелому правої великогомілкової кістки та садна на голові, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що захищався від ОСОБА_2, який нападав із металевим прутом, а коли той упав від поштовху собаки, можливо, наступив йому на ногу, але не бив. Незважаючи на це суд не врахував свідчень обвинуваченого, свідків сторони захисту й обґрунтував вирок суперечливими показаннями потерпілого та свідків сторони обвинувачення. Засуджений стверджує, що висновок суду про спричинення потерпілому тілесних ушкоджень обґрунтовано недопустимими доказами (акт медичного огляду містить суперечності, експерт самостійно збирав матеріали для проведення дослідження, не досліджував оригіналів медичної документації, не обґрунтував своїх висновків, які є сумнівними, чим було порушено вимоги статей 69, 86, 93, 242, 101, 102, 243 КПК), суд не досліджував оригіналів медичної документації, поклав в основу вироку протоколи слідчих експериментів, які складені з порушеннями вимог ст. 240 КПК, рапорт працівника поліції та вищезазначений акт, котрі не є доказами в розумінні положень ч. 2 ст. 84 КПК. Апеляційний суд, як вважає ОСОБА_1, не звернув уваги на вказані порушення, не усунув їх, безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, не надав вичерпних відповідей на доводи скарги, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення, просила оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено.
При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.
Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.
Такий висновок місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, наданими в суді потерпілим ОСОБА_2 (про те, як ОСОБА_1 йому погрожував та побив його біля подвір`я), свідками ОСОБА_3, ОСОБА_4 (які були присутніми при побитті потерпілого ОСОБА_1 ), ОСОБА_5, експертом ОСОБА_6, а також даними протоколів слідчих дій, висновками експерта й іншими письмовими доказами.
Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 122 КК.
При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, обґрунтовано визнав показання потерпілого та свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Суд підставно визнав недостовірними показання обвинуваченого ОСОБА_1 (про те, що він першим нікого не чіпав, захищався від нападу ОСОБА_2, якого повалила собака), які спростовуються іншими дослідженими доказами, і не поклав в основу вироку показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, оскільки ці свідки не бачили обставин конфлікту між потерпілим та обвинуваченим ( ОСОБА_7 вибігла з двору наприкінці конфлікту, а ОСОБА_8 розповіла про обставини конфлікту, про які дізналася зі слів обвинуваченого).
У ході судового розгляду не було здобуто даних про те, що ОСОБА_1 діяв у стані необхідної оборони, оскільки із встановлених місцевим судом фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_1 спричинив потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, коли останній лежав на землі і будь-якої загрози життю та здоров`ю ОСОБА_1 не було, що свідчить, як правильно дійшов висновку місцевий суд, про умисний характер дій засудженого. А тому місцевий суд не мав підстав для закриття кримінального провадження.
Безпідставними є доводи засудженого щодо необхідності визнання недопустимим доказом висновків експерта від 18 травня 2018 року № 142 та від 17 травня 2018 року № 144 (т. 1, а.с. 145, 172) про спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.
Так, вищезазначені висновки з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК склав судово-медичний експерт Лубенського міжрайонного відділення обласного бюро СМЕ ДОЗ Полтавської ОДА Гребенюк О.С., який є кваліфікованим експертом із відповідною освітою та стажем роботи, згідно вимог Закону України "Про судову експертизу", ст. 69 КПК, внесений до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК. Незгода сторони захисту з висновками експерта не є підставою для його відводу відповідно до положень ст. 79 КПК, про що вмотивовано дійшов висновку місцевий суд.