Постанова
Іменем України
14 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 200/9228/18
провадження № 61-5785св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересовані особи: Виконавчий комітет Шевченківської районної у місті Дніпрі ради, Шевченківський районний у місті Дніпрі відділ Державної міграційної служби України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заяви та рішень судів
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
У заяві ОСОБА_1 посилався на те, що він уперше прибув в Україну з батьками з республіки Азербайджан у місто Дніпро у віці одного року, приблизно у лютому 1991 року. У 1997 році він пішов у перший клас Дніпропетровської середньої школи № 32. У 1998 році із невідомих причин його батьки зникли, залишили його самого. Колишні сусіди допомогли йому звернутися до азербайджанської діаспори, де він познайомився із ОСОБА_3 . У нього немає жодного документа, який посвідчує особу. Він не може офіційно працевлаштуватися до жодного підприємства, не перебуває на обліку у жодному фонді соціального страхування, пенсійному фонді, не може отримати в податковій інспекції ідентифікаційний номер, не може відкрити банківські рахунки та отримати банківські картки, кредити, не може виїхати за кордон, не може бути визнаним громадянином жодної країни.
Із урахуванням наведеного, заявник просив встановити факт постійного проживання на території України на 24 серпня 1991 року його батьків (батько- ОСОБА_4, мати - ОСОБА_5), з якими він у неповнолітньому віці постійно проживав на території України.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2018 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено юридичний факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року батьків ОСОБА_1 (батько - ОСОБА_4, мати - ОСОБА_5), з якими ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у неповнолітньому віці постійно проживав на території України.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із того, що надані суду докази свідчать про постійне проживання заявника на території України до 24 серпня 1991 року.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Шевченківського районного відділу у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області задоволено. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2018 року скасовано. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що заявником не надано належних доказів на підтвердження факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У березні 2019 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не враховано, що факт постійного проживання заявника на території України вже встановлений рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2014 року у справі № 200/8274/14-ц, яке набрало законної сили. Заявник повинен був отримати громадянство України ще на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 червня 2014 року, проте відповідач відмовляється від вчинення таких дій, чим позбавляє заявника права на нормальне життя. Крім того, апеляційним судом не дотримано вимог закону щодо мотивування свого рішення.
У травні 2019 року від Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 ОСОБА_2, у якому заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представникаОСОБА_1 ОСОБА_2 не підлягає задоволенню із таких підстав.
Встановлені судами обставини
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Бікін Хабаровського краю у Російській Федерації, що підтверджується копією свідоцтва про народження від 24 грудня 1991 року.
У 1991 році у віці 2-х місяців від народження разом з батьками заявник прибув на територію України з республіки Азейбарджан.
Відповідно до довідки, виданої квартальним комітетом № 21 Красногвардійського району м. Дніпра від 13 травня 2014 року, заявник мешкав за адресою: АДРЕСА_1, із лютого 1991 рокупо квітень 1997 року.