Постанова
Іменем України
14 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 460/2149/17
провадження № 61-16996св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Орган опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Левика Я. А., Струс Л. Б., Шандри М. М.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - орган опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі.
Під час перебування в шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 04 березня 2014 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано. З 2013 року сторони проживають окремо. Після розірвання шлюбу спільна дитина проживає разом з матір`ю.
Позивач зазначала, що ОСОБА_2 неодноразово створював загрозу життю та здоров`ю як позивачу так і їх спільному сину. Постійні сварки та триваючі конфлікти негативно відображаються на психологічному розвитку та моральному стані дитини. Відповідач неодноразово поводив себе агресивно та наносив їй тілесні ушкодження в присутності дитини та руйнував майно, яке знаходиться в квартирі позивача. Визначеного органом опіки та піклування порядку побачень з дитиною відповідач не дотримується. Упродовж останніх чотирьох років відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не спілкується з сином в необхідному обсязі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, жорстоко поводиться з дитиною, що негативно впливає на психологічний розвиток та моральний стан дитини.
У зв`язку з наведеним позивач просила позбавити відповідача батьківських прав щодо сина.
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 12 грудня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, щодо його малолітнього сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконував своїх батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_3 та вчиняв дії, які ставили під загрозу життя, здоров`я та інтереси дитини. Одночасно доцільність позбавлення батьківських прав підтверджена висновком органу опіки та піклування Яворівської районної державної адміністрації.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо самоусунення батька від виконання батьківських обов`язків та не встановив у чому полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків та у чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Апеляційний суд зазначив, що між сторонами існує спір щодо порядку участі відповідача у спілкуванні та вихованні дитини, матеріали справи не містять доказів винної поведінки та умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав є невмотивований, винесений без достатніх правових підстав, суд першої інстанції не врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилковоговисновку про недоведеність позову, не звернув уваги на наявні у справі докази ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, жорстокого поводження з сином та негативного впливу на нього. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наявності у відповідача психічного захворювання, що є небезпечним для дитини. Натомість суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його сина ОСОБА_3, оскільки саме цей суд мав можливість допитати свідків та надати оцінку всім наявним доказам.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, під час перебування у якому в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 . Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 04 березня 2014 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Сторони проживають окремо. Позивач, вважаючи, що відповідач вчиняє дії, що оставлять під загрозу життя та здоров`я спільного сина, ухиляється від участі у вихованні дитини, звернулась до органу опіки та піклування із заявою про надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2
29 серпня 2017 року Яворівська районна державна адміністрація, як орган опіки та піклування, надала висновок № 694/17 про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо його малолітнього сина, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (а. с. 35).
Отримавши такий позитивний висновок, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.