Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 382/327/18-ц
провадження № 61-21994 св 19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк";
відповідач - ОСОБА_1 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну
скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"
на заочне рішення Яготинського районного суду Київської області
у складі судді Кісіль О. А. від 31 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Немировської О. В., від 18 вересня 2019 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційного
банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником
якого є акціонерне товариство комерційного банку "ПриватБанк" (далі -
АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 11 лютого 2011 року між банком
та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами
якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів
за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Своїм підписом у анкеті-заяві відповідачка підтвердила, що підписана
нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг
і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком договір про надання банківських.
ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого станом
на 31 січня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 54 492,16 грн,
з яких: заборгованості за кредитом - 1 756,66 грн; заборгованості
за відсотками за користування кредитом - 45 650,26 грн; заборгованість
за пенею та комісією - 4 014,18 грн; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі 2 571,06 грн.
Посилаючись на викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути
з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором
від 11 лютого 2011 року у розмірі 54 492,16 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Яготинського районного суду Київської області
від 31 липня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що банком не доведено існування між ним та відповідачкою кредитних правовідносин, оскільки зі змісту анкети-заяви ОСОБА_1 отримала не кредитну картку, а пенсійну картку, а з наданої банком довідки про умови кредитування не вбачається, що підпис, який міститься у ній, належить відповідачці.
Короткий зміст судового постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а заочне рішення Яготинського районного суду Київської області від 31 липня
2018 року - без змін.
Погоджуючись із висновками районного суду, апеляційний суд також вказав, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення згоди щодо істотних умов цього договору, отримання відповідачкою кредитних коштів у зазначеному ним розмірі та наявність і розмір заборгованості
по поверненню цих кредитних коштів. При цьому надана банком довідка про умови кредитування від 11 лютого 2011 року не може вважаться належним доказом, який би підтверджував факт укладення між сторонами кредитного договору, оскільки вказана довідка не містить даних, що саме відповідачка її підписувала. Щодо наданих банком як на підтвердження своїх вимог витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", а також витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг
в ПриватБанку, які не містять підпису відповідачки, суд апеляційної інстанції, пославшись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), вказав, що вони не можуть розцінюватися
як частина кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання анкети-заяви, так як заява не містить умов про розмір процентів та неустойки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, АТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати
й ухвалити нове рішення, яким позов банку задовольнити у повному обсязі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено АТ КБ "ПриватБанк" строк на касаційне оскарження заочного рішення Яготинського районного суду Київської області від 31 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали із Яготинського районного суду Київської області.
У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу за позовом
ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за кредитним договором призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що банком не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору та досягнення
згоди щодо істотних умов цього договору, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору про приєднання, які регулюються положеннями статті 634 ЦК України. Укладення вказаного виду договору підтверджується змістом анкети-заяви, за умовами якої позичальник своїм підписом приєднується і погоджується виконувати Умови та Правила банківських послуг, Тарифи банку, що в цілому складають договір банківського обслуговування. Відсутність підпису позичальниці на Умовах та Правилах надання банківських послуг не свідчить про те, що вона не
була ознайомлена з ними, а також відсутності між сторонами договірних правовідносин та наявності заборгованості за кредитом. З матеріалів справи вбачається, що позичальниця отримала кредитні кошти, користувалася ними, їй збільшувався кредитний ліміт, проте у зв`язку
з порушенням своїх зобов`язань за кредитним договором допустила заборгованість, чим порушила права банку. Також у матеріалах справи міститься довідка банку від 11 лютого 2011 року про умови кредитування
з використанням кредитної картки "Універсальна", 55 днів пільгового періоду", яка підписана відповідачкою. Доказів того, що цей підпис
у вказаній довідці відповідачці не належить у матеріалах справи відсутній.
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
09 серпня 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання останньою анкети-заяви. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.
11 лютого 2011 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено договір, за мовами якого остання отримала кредитні кошти
у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредиту у розмірі 30% на рік
на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
У наданій банком довідці про умови кредитування від 11 лютого 2011 року, яка підписана ОСОБА_1, зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні.
ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, унаслідок чого за розрахунком банку станом на 31 січня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 54 492,16 грн, з яких: заборгованості за кредитом - 1 756,66 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 45 650,26 грн; заборгованість за пенею та комісією - 4 014,18 грн; штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн; штраф (процентна складова) у розмірі
2 571,06 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" підлягає задоволенню частково.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та
вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах
та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові
у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.