РІШЕННЯ
Іменем України
13 лютого 2020 року
м.Київ
справа №9901/503/19
адміністративне провадження №П/9901/503/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є., Олендера І.Я., Усенко Є.А.
за участю:
секретаря судового засідання Вітковської К.М.,
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и в:
17 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 15 серпня 2019 року №2152/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі п. 3 ч.6. ст.126 Конституції України".
В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено складом ВРП, який не мав повноважень його ухвалювати. Крім того, вважає, що таке рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення його з посади судді та мотиви, з яких Рада дійшла відповідних висновків. При цьому, мотиви наведених обґрунтувань позивачем зазначені не були.
В подальшому позивач доповнив підстави адміністративного позову та навів додаткові обґрунтування на підтвердження своєї правової позиції, суть яких зводиться до наступного:
- ВПР не мала повноважень на розгляд питання про звільнення його з посади судді Дарницького районного суду міста Києва ані на підставі подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія), ані на підставі рішення Комісії від 11.01.2017 №1/дп-17 про внесення подання про звільнення судді з посади, оскільки з дня набрання чинності Законом України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 року №1798-VIII (далі - Закон №1798-VIII) ВРП має право ухвалювати рішення про звільнення судді з посади з підстав, передбачених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, виключно на підставі подання Дисциплінарної палати ВРП про звільнення судді;
- на час вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді ВРП була позбавлена можливості встановити чинність рішення ВККС України від 11 січня 2017 року № 1/дп-17, яким його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади, оскільки належним чином засвідчена копія постанови ВП ВС від 11.06.2019 у справі №800/86/17, предметом розгляду якої була правомірність такого рішення, до матеріалів його дисциплінарної справи долучена не була.
У відзиві на позов ВРП зазначила, що оскаржуване рішення Ради є законним та обґрунтованим, містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, є мотивованим і підписаним у встановленому Законом №1798-VIII порядку. Додатково зауважує, що факт вчинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку не є предметом розгляду даної справи, оскільки підтверджений у судовому порядку, а тому не потребує доказування.
04 грудня 2019 року, на передодні судового засідання по справі, позивач звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи, яке вмотивоване несвоєчасним отриманням відзиву ВРП на його позовну заяву та необхідністю надання додаткового часу для підготовки відповіді на відзив.
Протокольною ухвалою Верхового Суду від 05 грудня 2019 року клопотання позивача було задоволено, розгляд справи відкладено.
Позивач скористався часом та подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що доводи позовної заяви відповідачем не спростовано, з огляду на що наполягає на обґрунтованості та необхідності задоволення позовних вимог. Крім того, додав, що на його переконання, ВРП не було дотримано строків звільнення його з посади судді з підстав, визначених пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, чим допущено порушення принципу юридичної визначеності.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив, позов просив задовольнити повністю. Додатково акцентував увагу Суду на тому, що окремі із відомостей, вказаних ВРП в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи. Наведене стосується, зокрема, дати рішення ВС у справі за його позовом до ВККС України про визнання протиправним та скасування рішення ВККС України від 11.01.2017 №1/дп-17, а також визначеної Комісією у вказаному рішенні підстави звільнення його з посади судді Дарницького районного суду міста Києва. Крім того, повторно зосередив увагу Суду на порушенні відповідачем строків як притягнення його дисциплінарної відповідальності, так і звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Водночас, повідомив суд, що не підтримує наведене у первинній позовній заяві обґрунтування щодо відсутності у складу ВРП, яким було ухвалено оскаржуване рішення, відповідних повноважень.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце його проведення.
Суд заслухав пояснення позивача, дослідив надані сторонами докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень встановив наступне.
Указом Президента України від 18 червня 2010 року № 713/2010 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Дарницького районного суду міста Києва.
12 червня 2014 року до ВККС з Міністерства юстиції України надійшло звернення голови громадської організації "Майдан-Громадський контроль" ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 про порушення суддею ОСОБА_1 норм законодавства України під час ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу.
Автор звернення зазначав, що слідчий суддя ОСОБА_1 вчинив дії, що викликають сумнів у його безсторонності, об`єктивності та неупередженості.
Рішенням ВККС від 11 січня 2017 року № 1/дп-17 притягнуто ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади.
У вказаному рішенні ВККС України зазначила, що слідчим суддею ОСОБА_1 свідомо не виконано вимоги ч.ч. 6, 7 ст. 206 КПК України, а саме: проігноровано, що ОСОБА_2 з 23 січня 2014 року перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні швидкої медичної допомоги з численними травмами. ОСОБА_1 не зафіксував під час судового засідання заяви про застосування до ОСОБА_2 насильства працівниками спеціального підрозділу міліції "Беркут" під час затримання, не забезпечив невідкладного проведення судово-медичного обстеження особи, не доручив відповідному органу досудового розслідування провести дослідження фактів, викладених в заяві особи.
Як наслідок, Комісія дійшла висновку, що суддя ОСОБА_1. невиконанням покладених на нього професійних обов`язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року завдав шкоди авторитету правосуддя, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави у зв`язку із свідомим нехтуванням чинного на той час законодавства, що є несумісним зі статусом судді, допустив поведінку, що порочить звання судді і підриває авторитет правосуддя у питаннях моралі, чесності, дотримання етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.
Рішення ВККС від 11 січня 2017 року № 1/дп-17 ОСОБА_1 оскаржив в судовому порядку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 10 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року, відмовив у задоволенні адміністративного позову судді ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправним та скасування рішення від 11 січня 2017 року № 1/дп-17.
15 лютого 2017 року вказане рішення Комісії про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва було направлено на розгляд ВРП.
На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу матеріалу між членами ВРП від 06 травня 2019 року вказане рішення разом з матеріалами дисциплінарної справи № 8вк-4630/14 передано для проведення перевірки члену Ради ОСОБА_5 .
За результатами перевірки член Вищої ради правосуддя ОСОБА_5 дійшов висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку (висновок від 01 серпня 2019 року).
Рішенням ВРП від 15 серпня 2019 року №2152/0/15-19 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва за вчинення істотного дисциплінарного проступку на підставі п. 3 ч.6. ст.126 Конституції України", з посиланням на пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статтю115 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), вирішено звільнити ОСОБА_1 з посади судді Дарницького районного суду міста Києва на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.
Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, Верховний Суд приходить до наступного.
З приписів частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30 вересня 2016 року набрали чинності Закон України від 02 червня 2016 року №1401-VІІІ "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон №1401-VІІІ) та Закон № 1402-VІІІ.
Так, відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, зокрема, ухвалює рішення про звільнення судді з посади (пункт 4 частини першої цієї статті).
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1401-VІІІ з дня набрання чинності цим Законом призначення, припинення повноважень та звільнення суддів здійснюється відповідно до Конституції України з урахуванням внесених цим Законом змін.
Відповідно до статті 112 Закону №1402-VIII суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України.
Рішення про звільнення судді з посади ухвалює ВРП у порядку, встановленому Законом №1798-VIII.
Статтею 1 Закону №1798-VIII передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.
Згідно із частиною другою статті 30 Закону №1798-VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.
Відповідно до частин першої та третьої статті 56 Закону №1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 2, 3, 5 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.
Частиною другою статті 57 Закону №1798-VIII установлено, що рішення ВРП про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:
1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;
2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;
3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.
Отже, законодавець чітко визначив підстави для оскарження та скасування рішення про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 3 та 6 частини шостої статті 126 Конституції України, такі підстави є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню.
Як вбачається з витягу протоколу засідання ВРП від 15 серпня 2019 року № 62, на засіданні були присутніми 15 її членів, тобто більшість від складу, 14 з яких проголосували "за" звільнення позивача з посади судді, "проти" - 0, "не брали участі в голосуванні" - 1.
Отже, спірне рішення ухвалено повноважним складом ВРП та підписано усіма її членами, які брали участь в його ухваленні.
Таким чином, підстави, визначені пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону №1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача, - відсутні.
Оцінюючи оскаржуване рішення ВРП на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.