ПОСТАНОВА
Іменем України
18 лютого 2020 року
Київ
справа №826/891/17
адміністративне провадження №К/9901/46083/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Жука А. В.,
суддів: Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.,
розглянувши в попередньому засіданні адміністративну справу №826/891/17
за позовом громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційною скаргою громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 (постановлене у складі колегії суддів: головуючий суддя Федорчук А.Б., судді Качур І.А., Келеберда В.І.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018, постановлену у складі колегії суддів: (головуючий суддя - Сорочко Є. О., судді: Літвіна Н.М., Федотов І. В.)
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. У січні 2017 року громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві, в якому просила:
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №616-15 від 02.12.2016 про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
2. В обґрунтування позову зазначає, що вона має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за ознакою віросповідання, а саме релігійну діяльність свого чоловіка. Таким чином, оскільки підставами для залишення в Україні є загроза життю, безпеці та свободі, то позивач вважає, що відповідає передбаченим п. 1 або п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" умовам для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Вважаючи рішення Державної міграційної служби України №616-15 від 02.12.2016 про відмову у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним та необґрунтованим, ОСОБА_1 звернулася до суду з вимогою про його скасування.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018, в задоволенні позову відмовлено.
4. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позивач не надала суду аргументованих доводів чи важливих фактів, які б підтверджували її побоювання у релігійних та/або політичних переслідуваннях та наявності загрози її життю чи здоров`ю з цих підстав.
5. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що посилання позивача на матеріали із загальнодоступних засобів масової інформації (повідомлення (звіти) міжнародних неурядових правозахисних організацій та ін.) не свідчить про наявність умов, визначених п. 1 або п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки наведена в них інформація про негативну оцінку правлячого режиму в Дагестані та випадки порушення прав людини носить або загальний неопосередкований характер, або не стосується конкретно позивача.
6. Крім того, судом першої інстанції зроблено висновок про те, що в матеріалах справи відсутні документальні підтвердження фактів ведення позивачем активної опозиційної діяльності на території країни походження, а тому виникають сумніви щодо того, що суб`єктивні переконання останньої могли призвести до переслідувань на політичному або релігійному підґрунті.
7. Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази, що позивачка переслідувалася в Російській Федерації за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
8. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що позивач звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з метою легалізації на території України, а також позивачка має ознаки економічного мігранта, яка добровільно залишила свою країну, керуючись причинами особистого характеру.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
9. У березні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 .
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
10. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу: - скаржник вважає, що суди попередніх інстанції при розгляді справи неправильно застосували норми матеріального та процесуального права.
11. Крім того, скаржник зазначив, що судами попередніх інстанції при розгляді справи не враховано, що у позивача є обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою віросповідання та внаслідок систематичного порушення прав людини в Російській Федерації.
12. Водночас представник ДМС України у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, народилась в Республіці Дагестан, м. Каспійськ, за національністю даргінка, за релігійними переконаннями - мусульманка.
14. Позивач залишила країну громадянської належності 15.06.2014 та легально перетнула державний кордон України 29.07.2015.
15. Згідно анкети особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №388 від 27.10.2015, позивач повідомила, що боїться повертатись до країни свого походження - Російської Федерації з політичних та сімейних причин, оскільки її чоловік переслідувався співробітниками ФСБ за участь в благодійному фонді "Солідарність".
16. Відповідно до наказу №1006 від 16.11.2015 ГУ ДМС України в м. Києві прийняті в оформлення документи позивача для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. За результатами розгляду особової справи позивача та поданої заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС України в м. Києві 18.10.2016 оформлено висновок із рекомендацією відмовити їй у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. У висновку ГУ ДМС України в м. Києві від 18.10.2016 вказано, що:
- при подачі заяви, шукач захисту на підтвердження своїх слів не додав до матеріалів особової справи жодних матеріалів, документів, які б підтверджували викладені в заяві твердження, що свідчить про досить низьку вірогідність зазнати шкоди при поверненні до країни громадянської належності;
- аналіз матеріалів особової справи в контексті ситуації в країні громадянської належності дозволяє зробити висновок, що заявниця не обґрунтувала неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками, визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року та ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Серед тверджень, які надала заявниця, вона не навела реальних фактів свого переслідування в країні громадянської належності;
- особова справа чоловіка заявниці була припинена у зв`язку з залишенням території України. Відповідно до листа благодійного фонду "Право на захист" від 15.08.2016 №317 зазначено, що чоловік заявниці (о/с №2015 KYIV039) знаходиться за межами України, а саме в Республіці Сербія.
- у заявниці не було жодних проблем із владою Російської Федерації, тому можна вважати, що їй не загрожує застосування смертної кари чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання від провладних структур. Заявниця не навела жодних конкретних фактів поганого поводження з боку будь-якого агента на території РФ, як і не довела фактів особистої загрози або переслідування.
19. Рішенням Державної міграційної служби України №616-15 від 02.12.2016 відмовлено у визнанні громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
20. ГУ ДМС України в м. Києві на адресу позивача відправлено повідомлення №308 від 20.12.2016 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку із відсутністю умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI.
21. Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням відповідача позивач звернулася в суд за захистом свого порушеного права.
IV. РУХ АДМІНІСТРАТИВНОЇ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
22. Ухвалою Верховного Cуду від 27.03.2018 було відкрито провадження в адміністративній справі № 826/891/17 за касаційною скаргою громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018.
23. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2018 для розгляду справи №826/891/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя: Шарапа В.М., суддів: Бевзенко В.М., Желтобрюх І.Л.
24. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2019 для розгляду справи № 826/891/17 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Жук А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.
25. Ухвалою судді Верховного Суду від 17.02.2020 дану адміністративну справу призначено до попереднього касаційного розгляду.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
(в редакції на час виникнення спірних правовідносин)
26. Кодекс адміністративного судочинства України.
26.1. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
26.2. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
26.3. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Конституція України.
27.1. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
28. Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
28.1. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
28.2. Згідно із пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;