ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 910/2117/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
О. О. Мамалуй - головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець
за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Румата Груп"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019
у складі колегії суддів: С. І. Буравльов- головуючий, С. А. Пашкіна, М. А. Дідиченко
та на рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2019
суддя: Ю. В. Картавцева
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Румата Груп"
до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
про визнання недійсним договоруза участю представників учасників:
позивача: Кваша І.В.
відповідача: Куценко О.В.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Румата Груп" (далі - ТОВ "Румата Груп", позивач) звернулося з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк", позивач) про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 4Р16049ЛИ від 01.07.2016.
Позов мотивовано тим, що сторонами при укладені вищезазначеного договору не було дотримано вимог чинного законодавства щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу та державної реєстрації речових прав.
Також позивач зазначає про несправедливість умов договору щодо відсутності обов`язку банку повернути лізингові платежі у разі дострокового розірвання договору з ініціативи банку.
2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття
Рішенням господарського суду міста Києва від 04.06.2019 у справі № 910/2117/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019, у задоволенні позову ТОВ "Румата Груп" відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що договір фінансового лізингу № 4Р16049ЛИ від 01.07.2016 не потребує нотаріального посвідчення та його державної реєстрації.
Суди посилаються на правову позицію Верховного Суду у справі № 915/865/17.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Румата Груп" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 04.06.2019, постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2019 у справі № 910/2117/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов позивача.
Скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано норми ст. ст. 182, 220, 657, 793, 794, 806 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Позивач вказує на те, що предметом договору фінансового лізингу є нерухоме майно, тому до вказаного договору застосовуються положення про найм (оренду), встановлені параграфом 4 глави 58 Цивільного кодексу України.
Позивач посилається на норми ст. 793, 794 Цивільного кодексу України, відповідно до яких договір найму будівлі або іншої капітальної споруди укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
4. Позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу відхилити, а судові рішення - залишити без змін.
Відповідач вказує на ухвалення судових рішень з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
01 липня 2016 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк", (далі - банк) та товариством з обмеженою відповідальністю "Румата Груп" (далі - лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4Р16049ЛИ (далі - договір), відповідно до якого банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку № 1 до договору (далі - майно), банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка у платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.
Згідно з п. 1.2 договору на дату укладення договору загальна вартість майна становить 279 705 738,00 грн.
Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.
Відповідно до п. 3.1 договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеним у додатку № 3, що є невід`ємною частиною договору.
Строк дії цього договору з дати його підписання по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов`язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінено у разі дострокового виконання зобов`язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору (п. 9.1 договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. (п. 9.2 договору).
На виконання умов укладеного договору відповідач, як власник нерухомого майна, передав позивачеві згідно з актом прийому-передачі майна № 1 (додаток № 3 до договору) нерухоме майно за адресою: Черкаська обл., м. Умань, вул. Енергетична, 23; Черкаська обл., Тальнівський район, м. Тальне, вул. Робітнича, 1; Черкаська обл., Жашківський район, м. Жашків, вул. Власюка Петра (Куйбишева), 10; Черкаська обл., Маньківський район, с. Поташ, вул. Зінчук, 25.
Оскільки договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений та не було проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним вказаного договору.
6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто, в силу приписів зазначеної статті, правомірність правочину презюмується і обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.