ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 920/385/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г.
за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
учасники справи:
позивач - Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів
представник - не з`явився
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Сумихімпром"
представник - адвокат Паламаренко Т.І. (ордер №57135 від 21.01.2020)
розглянув касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
на постанову Північного апеляційного господарського суду
від 15.10.2019
у складі колегії суддів: Верховець А.А. (головуючий), Мальченко А.О., Остапенко О.М.
та рішення Господарського суду Сумської області
від 25.06.2019
у складі судді Соп`яненко О.Ю.
у справі №920/385/19
за позовом Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром"
про стягнення 3 022 331, 07 грн.
ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ
1. 07.11.2019 поштовим відправленням, через Північний апеляційний господарський суд, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 у справі №920/385/19 в порядку статей 286, 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №920/385/19 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Банаська О.О., Пєскова В.Г., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2019.
3. Ухвалою від 09.12.2019 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №920/385/19 за касаційною скаргою Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 та рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019, призначив розгляд касаційної скарги на 06.02.2020 о 10:15.
4. Судове засідання Верховного Суду 06.02.2020 проводилося в режимі відеоконференції із Зарічним районним судом міста Суми.
5. Від Публічного акціонерного товариства "Сумихімпром" (далі - ПАТ "Сумихімпром", відповідач) надійшов відзив на касаційну скаргу Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - скаржник, позивач).
ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Розгляд справи в суді першої інстанції та прийняте ним рішення
6. 16.04.2019 Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ "Сумихімпром" про стягнення 3 022 331, 07 грн., з яких 3 020 518, 76 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та 1 812, 31 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій.
6.1. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виходячи із середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу у ПАТ "Сумихімпром" за 2018 рік, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році становив 165 робочих місць, з яких 28 робочих місць не було зайнято особами з інвалідністю, у зв`язку з чим відповідач-роботодавець до 15.04.2019 повинен був самостійно сплатити на користь позивача адміністративно-господарські санкції на суму 3 020 518, 76 грн., що підтверджується Звітом ПАТ "Сумихімпром" про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ; у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій позивачем нараховано пеню в розмірі 1 812, 31 грн. за один день - 16.04.2019.
7. 25.06.2019 рішенням Господарського суду Сумської області у задоволенні позову Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПАТ "Сумихімпром" відмовлено.
7.1. Місцевим судом встановлено, що спір у справі виник щодо правомірності застосування позивачем до відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році та нарахування пені за несвоєчасну сплату відповідачем таких санкцій на користь позивача як неприбуткової бюджетної установи, що забезпечує реалізацію заходів щодо зайнятості та працевлаштування інвалідів.
7.2. Судом встановлено, що відповідач - ПАТ "Сумихімпром" є юридичною особою, що забезпечує робочими місцями фізичних осіб та відповідно до вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" перебуває на обліку за місцем реєстрації у Сумському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
7.3. Суд встановив, що відповідно до наданого відповідачем звіту за формою №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу ПАТ "Сумихімпром" у 2018 році становила 4 135 осіб, з яких середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, - 137 осіб; водночас, на виконання вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем у 2018 році створено 165 робочих місць для працевлаштування інвалідів за різними спеціальностями, що підтверджується штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців та робітників ПАТ "Сумихімпром" для працевлаштування інвалідів, введеним в дію з 01.01.2018; отже, кількість робочих місць у ПАТ "Сумихімпром", що відповідно до нормативу у 2018 році не були зайняті особами, яким встановлено інвалідність, становить 28 робочих місць.
7.4. Судом встановлено, що впродовж 2018 року відповідач повідомляв позивача про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів шляхом подачі звітів за формою №10-ПI, а також додатково листами інформував про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів Зарічну МСЕК, Сумську міжрайонну МСЕК, Ковпаківський МСЕК, Сумську обласну громадську організацію інвалідів України "Поступ", Сумську обласну раду первинних організацій Українського фонду "Реабілітація інвалідів"; також, відповідно до наданих звітів форми №3-ПН відповідач інформував центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
7.5. Суд встановив, що у 2018 році Сумським міським центром зайнятості на підприємство-відповідача було направлено лише одну особу - ОСОБА_1, яка відмовилася від працевлаштування, що підтверджується її особистим підписом на направленні №18501801030016001 від 30.11.2018, водночас, інші робочі місця, створені відповідачем для працевлаштування інвалідів, залишилися вакантними у зв`язку з ненаправленням уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування.
7.6. Судом встановлено, що у запереченнях проти позову відповідач доводив, що ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, у зв`язку з чим вина відповідача відсутня, тому не має підстав для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць та нарахування пені як штрафних санкцій за невиконання зобов`язання самостійно.
8. Відмовляючи в позові в частині застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, місцевий господарський суд виходив з того, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" нормативу робочих місць для інвалідів покладається як на роботодавців, які такі робочі місця створюють, так і на державну службу зайнятості; водночас, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, що узгоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 02.04.2013 у справі №21-95а13.
Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості; водночас, створені відповідачем робочі місця залишились вакантними у зв`язку з ненаправленням для працевлаштування інвалідів уповноваженими органами; створення роботодавцями умов праці для інвалідів з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе за відсутності інваліда як потенційного працівника.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з вини відповідача, тому на нього не може бути покладена відповідальність, передбачена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо сплати адміністративно-господарських санкцій на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (установі, організації) за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю та не зайняте особою з інвалідністю.
Місцевий суд зауважив, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів для працевлаштування інвалідів шляхом створення відповідної кількості робочих місць для осіб з інвалідністю та щодо недопущення господарського правопорушення з невиконання нормативу робочих місць для інвалідів у ПАТ "Сумихімпром" у 2018 році.
9. Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 1 812, 31 грн. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій на один день - 16.04.2019, суд першої інстанції встановив обставини порушення щодо відповідача ПАТ "Сумихімпром" провадження у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ухвалою Господарського суду Сумської області від 24.10.2011, згідно з пунктом 5 резолютивної частини якої введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідача-боржника, що в силу приписів частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції, чинній станом на дату порушення даної справи про банкрутство, встановлює заборону на нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання боржником грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 12.03.2012 у справі №3-71гс12. Положення частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, що дії до внесення змін Законом України №4212-ІV від 22.12.2011, чинних з 19.01.2013, застосовуються до відповідача, як юридичної особи, щодо якої порушено справу та введено санацію, до набрання чинності нової редакції Закону про банкрутство згідно з пунктом 1-1 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону.
Водночас, місцевий суд зауважив, що відповідно до пункту 3.10 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Мінсоцполітики України №223 від 15.05.2007, що встановлює механізм нарахування пені підприємствами, установами та організаціями, що використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня не нараховується.
За таких обставин, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення пені за несвоєчасну сплату відповідачем адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць щодо працевлаштування інвалідів у 2018 році у ПАТ "Сумихімпром".
Розгляд справи в суді апеляційної інстанції та прийняте ним рішення
10. Позивач подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що обставини, на які зіслався місцевий суд в якості підстав для відмови в позові, а саме факт надіслання відповідачем на виконання вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" звітів форми №3-ПН до Сумського міського центру зайнятості, не свідчать про виконання ним вимог статті 19 цього Закону, яка встановлює норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів та обов`язок особи, яка використовує найману працю, забезпечити працевлаштування інвалідів; тому такі обставини не є підставами, які звільняють відповідача від сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 20 цього Закону за порушення зазначеного нормативу.
10.1. Позивач зауважив, що не відповідають дійсності доводи відповідача про те, що ПАТ "Сумихімпром" впродовж 2018 року повідомляло позивача про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві шляхом подання Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою 10-ПI, оскільки зазначений Звіт складено 09.01.2019 та надано до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів у 2019 році, що реально не могло забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві у 2018 році.
10.2. Позивач зазначив, що подання відповідачем листів у Зарічну МСЕК, Сумську міжрайонну МСЕК, Ковпаківський МСЕК, Ковпаківську МСЕК про направлення на підприємство відповідача робітників-інвалідів для можливого працевлаштування також фактично не могло забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві; позивач аргументував, що докази, які надані ПАТ "Сумихімпром", свідчать про неналежне виконання господарського зобов`язання в частині забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю та не є підставою звільнення ПАТ "Сумихіпром" від відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
11. Постановою від 15.10.2019 Північний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, рішення Господарського суду Сумської області від 25.06.2019 залишив без змін.
11.1. Апеляційний суд, з посиланням на статті 20, 217, 218, 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України), дійшов висновку, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції як відповідальність у сфері господарювання; учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він вжив усіх залежних від нього заходів з недопущення господарського правопорушення.
11.2. Апеляційний суд зазначив, що передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), а є засобом відповідальності у сфері господарювання, що передбачає застосування заходів впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із вчиненням ним правопорушення.
11.3. Суд зауважив, що обов`язки роботодавців щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", яка передбачає, що роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів в рахунок нормативів робочих місць та створюють для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечують інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надають державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, та звітують перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому КМУ. Водночас, частиною 1 статті 18 цього Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ та організацій чи до державної служби зайнятості.
З огляду на таке, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Водночас, в силу приписів статті 18-1 цього Закону пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості, тому обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інваліда для працевлаштування, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 20.06.2011 у справі №21-60а11 та від 02.04.2013 у справі №21-95а13.
11.4. Апеляційний суд зауважив, що відповідно до статті 21 КЗпП України працевлаштування працівника, в тому числі інваліда, відбувається шляхом укладення між роботодавцем та власником підприємства або уповноваженим ним органом трудового договору, тобто безпосереднє працевлаштування інваліда здійснюється роботодавцем за скеруванням центру зайнятості інваліда до роботодавця чи у зв`язку з безпосереднім зверненням інваліда до роботодавця з питань працевлаштування.
Судом встановлено, що відповідачем у 2018 році було створено 165 робочих місць для працевлаштування інвалідів за різними спеціальностями, що підтверджуються штатним розписом керівників, спеціалістів, службовців і робітників ПАТ "Сумихімпром" для працевлаштування інвалідів, що введено в дію з 01.01.2018; відповідач у 2018 році згідно Звітів форми №3-ПН інформував Сумський міський центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів у 2018 році, внаслідок чого центром зайнятості на підприємство-відповідача направлено лише одну особу - ОСОБА_1, яка відмовилася від працевлаштування, що підтверджується її особистим підписом на направленні, долученому до матеріалів справи; інші робочі місця залишилися вакантними у зв`язку з ненаправленням уповноваженими органами інвалідів для працевлаштування, водночас, відповідач повідомляв позивача про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році шляхом подачі Сумському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіту за формою 10-ПI; також, відповідач додатково інформував впродовж 2018 року Зарічну МСЕК, Сумську міжрайонну МСЕК, Ковпаківську МСЕК, Сумську обласну громадську організацію інвалідів України "Поступ", Сумську обласну раду первинних організацій Українського фонду "Реабілітація інвалідів" про наявність у відповідача - ПАТ "Сумихімпром" вакантних місць для працевлаштування інвалідів, однак, потенційні працівники від зазначених організацій та установ до відповідача не направлялись.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла не з вини відповідача, тому на нього не може бути покладена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій в порядку статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у зв`язку з відсутністю в діях відповідача-роботодавця складу господарського правопорушення; відповідно відсутні й підстави для застосування до відповідача передбаченої цією статтею Закону пені за прострочення сплати таких санкцій.
11.5. Апеляційний суд зазначив про обґрунтованість посилання місцевого суду на положення статті 12 Закону про банкрутство, зважаючи на обставини здійснення щодо підприємства-відповідача ПАТ "Сумихімпром" провадження у справі про банкрутство №5021/2509/2011, порушеного ухвалою Господарського суду Сумської області 24.10.2011 із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, що визначає загальну заборону на нарахування штрафу та пені в період дії мораторію.
11.6. Суд зауважив, що даний майновий спір розглядався в межах справи про банкрутство відповідача, тому прийняті за наслідком його розгляду процесуальні документи повинні відповідати процесуальним формам, які передбачені Законом про банкрутство (ухвала, постанова); однак, прийняття місцевим судом рішення від 25.06.2019 як виду судового рішення за результатами розгляду позовних вимог у даній справі не є підставою для його скасування в апеляційному порядку, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові 05.06.2018 у справі №925/1770/15.
УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ
Доводи скаржника (позивача у справі)
12. Скаржник, з посиланням на статті 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", доводив, що підприємства, які використовують найману працю, зобов`язані не тільки виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, а й забезпечувати їх зайнятість шляхом працевлаштування осіб з інвалідністю або сплачувати адміністративно-господарські санкції за кожне незайняте робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю.
12.1. Скаржник зауважив, що інформація ПАТ "Сумихімпром" про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві у 2018 році була зазначена у Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів (форма 10-ПI), який складено 09.01.2019 та надано до Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 15.01.2019, тому позивач не міг реально сприяти працевлаштуванню інвалідів у 2018 році; водночас, надіслання відповідачем листів до Зарічної МСЕК, Сумської міжрайонної МСЕК, Ковпаківської МСЕК про направлення на підприємство відповідача робітників-інвалідів для можливого працевлаштування мало формальний характер, так як зазначені організації не займаються працевлаштуванням інвалідів; звіти за формою №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", що направлялись відповідачем до Сумського міського центру зайнятості щодо наявності вакантних посад, були оформлені з порушенням Порядку подання форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Мінсоцполітики України №316 від 31.05.2013 в редакції наказу №1476 від 05.12.2016; за таких обставин, позивач доводив, що вжиті відповідачем заходи не могли забезпечити працевлаштування осіб з інвалідністю на даному підприємстві, тому посилання відповідача на листи та подання звітів про наявність вакантних посад не є підставою для звільнення його від відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
12.2. Скаржник доводив необґрунтованість посилання відповідача про покладення обов`язку з працевлаштування осіб з інвалідністю на органи державної служби зайнятості, оскільки відповідно до статті 22 Закону України "Про зайнятість населення" зазначені органи здійснюють надання роботодавцям послуг лише з добору працівників; скаржник зауважив, що подання звітів за формою №3-ПН до Сумського міського центру зайнятості не може свідчити про виконання відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", якими встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та обов`язок особи, що використовує найману працю, забезпечувати працевлаштування осіб з інвалідністю та сплачувати адміністративно-господарські санкції, якщо на підприємстві чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж встановлено нормативами, передбаченими статтею 19 цього Закону.
12.3. Скаржник зазначив, що норма статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" не звільняє осіб, які використовують найману працю, від сплати адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць у разі подання звітів за формою 10-ПI до територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів; позивач зауважив, що відповідач самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій, визнавши факт невиконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у ПАТ "Сумихімпром" (рядок 06 звіту за формою 10-ПI).
12.4. Скаржник аргументував, що системний аналіз статей 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення; з доданого позивачем до позовної заяви розрахунку позовних вимог вбачається, що зобов`язання відповідача сплатити позивачу пеню за порушення строку сплати адміністративно-господарських санкцій за один день - 16.04.2019 виникло після порушення господарським судом ухвалою від 24.10.2011 щодо підприємства-відповідача справи про банкрутство №5021/2509/2011 та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тому спірна сума пені 1 812, 31 грн. є поточною заборгованістю відповідача перед позивачем.
Доводи відповідача
13. У відзиві ПАТ "Сумихімпром" зазначено, що встановлена статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідальність за меншу кількість працюючих інвалідів, ніж це передбачено нормативом робочих місць, з урахуванням приписів статей 18, 18-1 цього Закону щодо обов`язку державних органів з працевлаштування інвалідів, та відсутність аналогічного обов`язку в підприємств, установ, організацій, може наступити тільки у разі наявності відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів у кількості відповідно до встановлених нормативів; відповідач зауважив, що створення робочих місць не супроводжується обов`язком роботодавця щодо пошуку працівників для працевлаштування.
13.1. Відповідач зазначив, що в силу приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, однак, пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховується, за винятком випадків, що можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства; відтак, на думку відповідача, позовні вимоги в частині нарахування йому пені на суму 1 812, 31 грн. за прострочення у сплаті на користь позивача спірних адміністративно-господарських санкцій в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів підприємства-відповідача не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.
НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ
14. Господарський кодекс України
Частина 1 статті 218 - підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частина 2 статті 218 - учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частина 1 статті 238 - за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Частина 2 статті 238 - види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
15. Кодекс законів про працю України в редакції Закону України №2249-VIII від 19.12.2017
Частина 1 статті 50 - нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Частина 1 статті 51 - скорочена тривалість робочого часу встановлюється:
1) для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.
2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.
Частина 2 статті 51 - перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.
Частина 3 статті 51 - крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).
Частина 4 статті 51 - скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю.
Частина 1 статті 56 - за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень.
16. Закон України "Про зайнятість населення" в редакції Закону України №2249-VIII від 19.12.2017
Частина 3 статті 50 - роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) (абзаци 1, 2 пункту 4 частини 3 цієї статті).
17. Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" в редакції Закону України №2249-VIII від 19.12.2017
Частина 1 статті 1 - особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Частина 2 статті 2 - дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.
Частина 1 статті 17 - з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Частина 2 статті 17 - підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Частина 1 статті 18 - забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частина 3 статті 18 - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина 1 статті 18-1 - особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.