П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 545/1149/17
Провадження № 14-730цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Лященко Н. П.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року (судді Абрамов П. С., Дорош А. І., Триголов В. М.)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України, треті особи: Степненська сільська рада Полтавського району Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтави Міністерства оборони України (далі - КЕВ м. Полтави), в якому просив суд: визнати неправомірною відмову КЕВ м. Полтави у підписанні акта погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 для передачі йому у власність земельної ділянки площею 2,00 га, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області; визнати за ОСОБА_1 право на погодження та затвердження Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області землевпорядної документації без погодження меж із суміжним землекористувачем - КЕВ м. Полтави з метою передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позов мотивовано тим, що14 квітня 2016 року ОСОБА_1 наказом № 2879-СГ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
З метою виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач уклав договір з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 про надання послуг з виготовлення проекту землеустрою. Після виготовлення проект землеустрою був погоджений головою Степненської сільської ради та сусіднім землекористувачем Виноградським О. Ю .
Позивач звернувся і до відповідача у справі - КЕВ м. Полтави, який також є суміжним землекористувачем земельної ділянки, з метою підписання акта погодження меж земельної ділянки, однак отримав відмову. Позивач вважає, що такими діями відповідач порушує його право на приватизацію земельної ділянки. Оскільки спір між сторонами не було вирішено в досудовому порядку, позивач звернувся до суду.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною відмову КЕВ м. Полтави у підписанні акта погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 для передачі йому у власність земельної ділянки площею 2,00 га, розташованої за межами населених пунктів на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Визнано за ОСОБА_1 право на погодження та затвердження Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області землевпорядної документації без погодження меж із суміжним землекористувачем - КЕВ м. Полтави з метою передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,00 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту.
Стягнуто з КЕВ м. Полтави на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги, у розмірі 3 000,0 грн.
Стягнуто з КЕВ м. Полтави на користь держави судовий збір у розмірі 1280,0 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у повній мірі доведено факт порушення його прав на приватизацію земельної ділянки внаслідок відмови відповідача як суміжного власника підписати акт погодження меж.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 10 липня 2017 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь КЕВ м. Полтави сплачений судовий збір у сумі 1760,0 грн.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача не узгоджуються зі способами захисту прав на земельну ділянку, визначеними статтею 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Визнання судом неправомірною відмови відповідача у наданні згоди на приватизацію спірної земельної ділянки не поновить порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Право погодити або відмовитися від підпису є конституційно-гарантованим правом кожної особи на вільне волевиявлення та реалізацію належних їй прав. Зокрема, відповідач відмовився надати згоду на приватизацію земельної ділянки з тих підстав, що, на його думку, у 2003 році вона була незаконно передана до земель запасу Полтавської районної державної адміністрації без погодження з Міністерством оборони України. Разом з тим відмова у приватизації земельної ділянки з мотивів відсутності погодження меж суміжним землекористувачем не позбавляє позивача права звернутися до суду за захистом своїх прав. Прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність належить до повноважень органу місцевого самоврядування. При цьому непідписання чи відмова у підписанні вказаних документів іншою особою не є підставою для відмови у затвердженні технічної документації уповноваженим органом.
У липні 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивував тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що земельна ділянка площею 8,6 га на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області 29 липня 2003 року була передана до земель запасу Полтавської районної державної адміністрації. Вона не перебуває у постійному користуванні Міністерства оборони України, оскільки не увійшла до державного акта на постійне землекористування серії ЯЯ № 227004 від 25 березня 2009 року. Відповідач указував, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 "Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу" вважає незаконним, проте на тепер вищезазначене розпорядження не оскаржувалося, не було скасоване та не визнане незаконним. Крім того, суд не взяв до уваги, що ОСОБА_1 звертався за вирішенням цього спору до Степненської сільської ради. Однак питання вирішено не було, а ОСОБА_1 отримав відмову. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та стягнув з нього судовий збір. Однак відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 545/1149/17 із суду першої інстанції.
У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) уредакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 27 листопада 2019 року передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 403 ЦПК України з огляду на те, що колегія суддів вбачає виключну правову проблему в неоднозначності застосування судами пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" та вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, № К/9901/30220/18).
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 грудня 2019 року справу прийнято до розгляду.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.
Згідно із частиною першою статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.
Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, зокрема, для особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Як установили суди, 14 квітня 2016 року наказом № 2879-СГ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Степненської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV "Про землеустрій" (далі - Закон № 858-IV), у строки, що обумовлюються угодою сторін.
З метою виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивач уклав договір з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, яка й виготовила проект землеустрою.
Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Одним із суміжних землекористувачів із земельною ділянкою, яку ОСОБА_1 має намір отримати у власність, є КЕВ м. Полтави. У зв`язку із цим позивач звернувся до останнього для підписання акта визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У грудні 2016 року ОСОБА_1 отримав письмову відмову відповідача від підписання зазначеного акта, в якій він зазначив, що вважає розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 "Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу" прийнятим з порушенням чинного законодавства. Разом з тим уматеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що розпорядження голови Полтавської районної державної адміністрації від 29 липня 2003 року № 493 "Про зміну категорії земельної ділянки та передачу її до земель запасу" було скасоване чи визнане незаконним. Акт приймання-передачі межових знаків на зберігання відповідач підписувати теж відмовився.