ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 664/1942/17
провадження № 51-2339км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Мазура М. В.,
суддів Матієк Т. В., Могильного О. П.,
за участю:
секретаря судового засідання Миколюка Я. О.,
прокурора Кулаківського К. О.,
захисника Мельниченка А. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 . - Мельниченка А. В. на вирок Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року постановленого в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017230000000299, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), такого, що немає судимостей,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 20 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він за обставин встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку 02 липня 2017 року приблизно о 10:40, керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-2107, (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухався зі сторони смт. Чаплинка у напрямку м. Олешки, де на 278 км + 600 м автодороги Одеса - Мелітополь - Новоазовськ, в районі смт. Нова Маячка Олешківського району Херсонської області порушив вимоги пунктів 2.3 б), 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалась, допустив виїзд на зустрічну смугу руху, не обравши при цьому безпечний інтервал, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2103, (державний номерний знак НОМЕР_2 ), під керуванням водія ОСОБА_2, який рухався по своїй смузі руху у зустрічному напрямку.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної події: пасажир автомобіля ВАЗ-2103 ОСОБА_3, тримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, а водій цього автомобіля ОСОБА_2 та його пасажири - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження за критерієм тривалості розладу здоров`я.
Херсонський апеляційний суд 12 лютого 2019 року, під час розгляду кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілих, в частині призначення ОСОБА_1 покарання, скасував вирок районного суду і постановив свій, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У решті вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Мельниченко А. В., не оскаржуючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 та юридичної кваліфікації його дій, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду, призначити ОСОБА_1 основне покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки і покласти на нього обов`язки передбачені ст. 76 КК.
Суть доводів касаційної скарги захисника зводиться до його вказівок на те, що висновок апеляційного суду про неможливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства є безпідставним і ґрунтується лише на тяжкості вчиненого злочину та наслідках, які настали. При цьому, на думку захисника, апеляційний суд належним чином не врахував, що злочин, за який засуджено ОСОБА_1 є злочином з необережною формою вини, що засудженим добровільно вживалися заходи, спрямовані на відшкодування заподіяної шкоди, що він раніше не судимий, офіційно працевлаштований, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, має міцні соціальні зв`язки. Також апеляційний суд не зважив на досудову доповідь органу з питань пробації, згідно якої ризик небезпеки для суспільства та можливість вчинення ОСОБА_1 нового злочину оцінено як низький.
Позиції інших учасників судового провадження
У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника, потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просять залишити її без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 - без зміни.
У судовому засіданні захисник, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах указаних у цій скарзі.
Прокурор, заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.
У поданих до Верховного Суду заявах потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 просять касаційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 провести за їх відсутності.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених та перевірених місцевим судом, правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує.
Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 ККособі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Положеннями ст. 75 КК передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.