Постанова
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 752/14260/18
провадження № 51-5148км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
Головуючого Марчука О.П.,
суддів Мазура М.В., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Замкового І.А.,
прокурора Єременка М.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100010000181, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Свердловське Кіровоградської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), проживаючого у
АДРЕСА_2 ) раніше судимого, 09 січня 2013 року вироком Новомиргородського районного суду Кіровоградської області за: ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України до покарання із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки; від відбування якого 25 лютого 2016 року звільнений по відбуттю строку покарання,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Тишківка Кіровоградської області, зареєстрованого у АДРЕСА_3 ), проживаючого у
АДРЕСА_4 ) раніше судимого, 10 грудня 2013 року вироком Новомиргородського районного суду Кіровоградської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання із застосуванням ст. 71 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців, від відбування якого 09 листопада 2016 року звільнений умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 4 місяці 29 днів,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 13 березня 2019 року засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі:
- ОСОБА_1 - строком на 4 роки;
- ОСОБА_2 - строком на 4 роки; на підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 10 грудня 2013 року і призначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 1 місяць.
Згідно з вироком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнані винуватими у тому, що вони 08 січня 2018 року о 07:15, перебуваючи на вул. Академіка
Заболотного, 74 в м . Києві, побачили раніше незнайому їм ОСОБА_3, яка проходила поряд, тримаючи в руках сумку, та вирішили відкрито заволодіти її майном.
Реалізуючи спільний злочинний умисел, засуджені підійшли ззаду до
ОСОБА_3 . Після чого ОСОБА_1, діючи з метою заволодіння сумкою потерпілої, наніс їй удар в ділянку голови, а ОСОБА_2 повалив її на землю та став наносити удари ногами в обличчя. Застосувавши до потерпілої насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я, обвинувачені відкрито заволоділи її сумкою, в якій знаходилося дві тисяч гривень та гаманець з трьома тисячами гривень, а також мобільний телефон марки "Самсунг".
Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування оскаржуваних судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, безпідставну перекваліфікацію дій засуджених з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засуджених через м`якість.
В обґрунтування своїх вимог прокурор стверджує, що суд першої та апеляційної інстанцій в порушення норм чинного законодавства, зокрема ст. 94 КПК України, необґрунтовано кваліфікував дії засуджених за ч. 2 ст. 186 КК України лише у зв`язку з тим, що спричинені потерпілій тілесні ушкодження не відображені в обвинуваченні.
Також зазначає, що місцевим та апеляційним судом безпідставно не взято до уваги докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України. Зокрема судом не враховано висновок експерта про характер тілесних ушкоджень нанесених потерпілій та про можливість втрати нею свідомості у результаті протиправних дій засуджених і не надано доказам у справі належної оцінки як кожному окремо так і в їх сукупності з іншими доказами у даному кримінальному провадженні.
Крім цього, прокурор стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги з доповненнями прокурора на доведеність винуватості засуджених у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а також в ухвалі не зазначено підстав, на яких скаргу визнано необґрунтованою.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення як безпідставну.
У судовому засіданні прокурор підтримав подану касаційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку і має відповідати тим же вимогам, що й вирок суду першої інстанції, тобто бути законним та обґрунтованим.
Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позицій інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення апеляційний суд в ухвалі повинен навести підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Однак зазначених вимог закону при розгляді цього кримінального провадження апеляційний суд не виконав.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про кваліфікацію дії засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186 КК України, подав апеляційну скаргу з доповненнями. Свою позицію прокурор мотивував невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження в частині неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2, неправильністю застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного останнім покарання, істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, що мали значення для об`єктивного розгляду апеляційної скарги, ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення і могли вплинути на правильність правової кваліфікації дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Зокрема, прокурор в апеляційній скарзі з доповненнями вказував, що суд безпідставно не взяв до уваги те, що на підтвердження кваліфікації злочинних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 187 КК України, а саме, на підтвердження вчинення щодо потерпілої ОСОБА_3 насильства, небезпечного для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, стороною обвинувачення до суду надано висновок експерта № 1141/Е від 11 липня 2018 року, яким підтверджено характер нанесених ушкоджень, а також факт втрати свідомості потерпілою. Крім цього, судом безпосередньо було допитано потерпілу, яка чітко та детально пояснила суду, яким чином наносили їй удариОСОБА_1 та ОСОБА_2 та зазначила про втрату свідомості в результаті якої останні відібрали в неї речі, які були об`єктом посягань з боку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .