Постанова
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 333/3085/17
провадження № 51-3666 км 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Булейко О. Л.,
суддів Анісімова Г. М., Іваненка І. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Мінтенка Ю. В.,
прокурора Матюшевої О. В.,
захисника
у режимі відеоконференції Зубкової Л. М.,
розглянувши касаційну скаргу прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області Ковалевського М. А. на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017080040001576, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився у с. Куйбишево, Куйбишевського району, Запорізької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК та виправдано його в зв`язку з недоведеністю в його діях складу вказаних злочинів.
Вирішено питання про долю речових доказів.
24 квітня 2019 року ухвалою Запорізького апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності у діяннях ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК, без дослідження доказів, незважаючи на те, що про це йшлося в апеляційній скарзі.
Не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 191 КК є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення (п. 3 ч.1 ст. 477 КПК у редакції Закону від 13 квітня 2012 року), оскільки шкоду від цього злочину завдано державним інтересам.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор Матюшева О. В. підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її задовольнити.
Захисник Зубкова Л. М. просила касаційну скаргу прокурора не задовольняти, ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без зміни.
Мотиви Суду
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках - на потерпілого.
Відповідно до приписів ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Він перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.