Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 607/13528/18
провадження № 61-12081св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне підприємство "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" Тернопільської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року у складі судді Чех Ю. Ю. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Ткач О. І.
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" Тернопільської міської ради,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що наказом від 13 березня 2018 року № 42/ОС він був прийнятий на роботу в Комунальне підприємство "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" Тернопільської міської ради (далі - КП "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр") на посаду лікаря уролога на 0,25 ставки по переводу з Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги.
Наказом від 02 квітня 2018 року № 126/ОС його було звільнено із займаної посади на підставі статті 7 КЗпП України та пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, у зв`язку із прийняттям на вказану посаду постійного працівника.
Вважає своє звільнення незаконним, оскільки був прийнятий на роботу в порядку переведення і з ним було укладено трудовий договір на невизначений строк.
Крім того, звільнення відбулося із грубим порушенням норм чинного законодавства України, оскільки стаття 7 КЗпП України не містить таких підстав для звільнення сумісника, як прийняття на роботу працівника який не є сумісником. Також зазначає, що він не може бути звільнений на підставі Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, оскільки Комунальне підприємство "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" не є державним закладом, відповідно його звільнення повинно відбуватися на загальних підставах КЗпП України.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу відбулося без попередньої згоди профспілки та на роботу було прийнято іншого працівника на умовах неповного робочого дня.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ від 02 квітня 2018 року № 126/ОС, поновити його на роботі на посаді лікаря-уролога в хірургічне відділення поліклініки КП "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу виходячи з його посадового окладу в розмірі 826,83 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що при звільненні позивача не було допущено порушення трудового законодавства. Вимоги щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання наказу про звільнення незаконним та поновлення на роботі.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 травня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та поновити його на посаді лікаря-уролога (0,25 ставки) в КП "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" Тернопільської міської ради або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що при звільненні його з роботи роботодавцем неправильно та неправомірно застосовано норми права про порядок звільнення працівників з роботи та застосовані норми, які не передбачають звільнення його за цими статтями та положенням. Суди попередніх інстанцій для об`єктивного вирішення справи по суті не витребували ряд документів, які підтверджують факт його незаконного звільнення. Звільнення з роботи за статтею 7 КЗпП України та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій не передбачено трудовим законодавством.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У серпні 2019 року КП "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило закрити касаційне провадження у справі, посилаючись на те, що рішення судів попередніх ухвалені з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Позивач був завчано повідомлений про звільнення, що підтверджується актом від 05 квітня 2018 року, тому його звільнення відбулося з додержанням вимог чинного законодавства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
17 березня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в КП "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" на посаду лікаря-уролога (0,25 ставки) за сумісництвом, по переводу з Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги, про що 13 березня 2017 року було видано наказ № 42/ОС.
Згідно з наказом директора КП "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" від 02 квітня 2018 року №125-ОС ОСОБА_2 з 06 квітня 2018 року було переведено на посаду лікаря-уролога хірургічного відділення (0,5 ставки).
Наказом директора КП "Тернопільський міський лікувально-діагностичний центр" від 02 квітня 2018 року № 162-Ос про припинення трудового договору (контракту) з 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади лікаря-уролога як сумісника на підставі статті 7 КЗпП України та пункту 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, у зв`язку із прийняттям на цю роботу постійного працівника ОСОБА_2 .
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 пояснив те, що звільнення з попередньої роботи з посади лікаря-уролога загально-лікарняного персоналу Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги у зв`язку з переводом на іншу роботу не було. Він продовжує працювати на попередній посаді.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 12 липня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
26 липня 2019 року справа № 607/13528/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.