Постанова
Іменем України
12 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 357/12495/17-ц
провадження № 61-7189св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Виконавчий комітет Білоцерківської міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_4, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5,
третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які діють в інтересах малолітньої ОСОБА_5 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2018 року у складі судді Ярмола О. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Шебуєвої В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради (далі - ВК Білоцерківської МР), ОСОБА_3, ОСОБА_4, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що 13 травня 1977 року ОСОБА_7 на сім`ю у складі з п`яти осіб виданий ордер № 763 серії БЦ на заселення у квартиру АДРЕСА_1 . 25 серпня 1994 року ВК Білоцерківської МР прийнято рішення № 256 "Про передачу в особисту власність державних квартир, які мають надлишкову загальну площу громадянам міста". Відповідно до пункту 2.13 ОСОБА_7 на сім`ю з двох осіб передано в особисту власність, з умовою доплати за надлишкову загальну площу, квартиру АДРЕСА_1 . Після здійснення доплати вартості надлишкової площі в сумі 264 250,00 крб на підставі рішення ВК Білоцерківської МР, сім`ї Іванченків видано свідоцтво на право власності на житло від 25 серпня 1994 року № 9524. Свідоцтво належно зареєстроване в МБТІ, ОСОБА_7 і ОСОБА_1 стали співвласниками вказаного нерухомого майна - спільна часткова по 1/2 частини у кожного. У 2011 року власники квартири переїхала тимчасово мешкати у приватний будинок у с. Слобідка Бахмацького району Чернігівської області, а свою квартиру здали в оренду, уклавши відповідні договори з наймачами. 01 лютого 2017 року в телефонній розмові з сусідкою дізналися, що в ніч із 18 на 19 січня 2017 року невідомі особи виносили з їхньої квартири речі, а пізніше чужі особи представилися новими власниками цієї квартири. 02 лютого 2017 року ОСОБА_2 подав до правоохоронних органів заяву про вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, відомості по якій внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та триває кримінальне досудове розслідування, встановлено підроблення документів, що стали підставою для незаконного відчуження квартири.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2, з урахуванням уточнених вимог, просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 31 січня 1994 року № 7262 на ім`я ОСОБА_3 та витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, скасувати державну реєстрацію ОСОБА_5 та зареєструвати за ними право власності.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2018 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво на право власності на житло від 31 січня 1994 року № 726, видане ВК Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області на квартиру АДРЕСА_1, на ОСОБА_3 Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_5, в інтересах якої діє ОСОБА_4, на користь ОСОБА_2, ОСОБА_1 вказану квартиру, скасувавши державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 . Зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на 3\8 частини квартири, а за ОСОБА_1 право власності на 5\8 частини. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі підробленого свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 1994 року № 7262 на квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_3 відчужив квартиру ОСОБА_8 Через дванадцять днів після попереднього правочину, тобто, 10 січня 2017 року, ОСОБА_8 уклав договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_9, яка 24 січня 2017 року уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4 .
Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бобкової Н. В. від 10 лютого 2017 року, зміненою ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 лютого 2017 року, на квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4, накладено арешт із визначенням заборони відчуження арештованого майна. ОСОБА_4 достеменно знав про наявність арешту та заборони відчуження арештованого майна, накладеного рішенням суду, що набрало законної сили, але при цьому, 12 травня 2017 року уклав договір дарування вказаної квартири на користь своєї малолітньої дочки ОСОБА_5, 2011 року народження. Оскільки ОСОБА_1 є спадкоємцем свого померлого чоловіка ОСОБА_7 на 1/8 частини спадкового майна, а ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом померлого батька ОСОБА_7 на 3/8 частини спадкового майна, суд дійшов правильного висновку про визнання за ОСОБА_1 5/8 частини, а ОСОБА_2 3/8 частини спірної квартири.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У квітні 2019 року ОСОБА_4, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що органом приватизації квартиру передано в особисту, приватну, власність ОСОБА_7 . У свідоцтві про право власності на житло від 25 серпня 1994 року № 9524 не міститься інформації, на праві якої саме спільної власності належить Іванченкам квартира. У суді першої інстанції співвідповідачем мала бути і мати малолітньої обдаровуваної особи - ОСОБА_6 . У зв`язку з тим, що процесуально відповідачів визначає позивач (позивачі), суд першої інстанції мав роз`яснити позивачеві (позивачам) необхідність у залученні до участі у справі у якості співвідповідача матері малолітньої дитини. Малолітня ОСОБА_5 заволоділа квартирою законно, на правовій підставі, якою є договір дарування квартири від 12 травня 2017 року, який не визнаний недійсним. У матеріалах судової справи відсутня постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
У квітні 2019 року ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суд не залучив її як співвідповідача у справі.
У травні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що для забезпечення представництва малолітнього до участі у справі достатньо залучення одного з батьків. Вчиняючи правочин дарування спірного нерухомого майна, ОСОБА_4 достеменно знав про факт порушення кримінальної справи щодо шахрайського заволодіння спірною квартирою та про те, що рішенням суду йому заборонено відчужувати це нерухоме майно. Визнання недійсними всіх "проміжних" та останнього правочинів у цій ситуації не вимагається, оскільки ці правочини автоматично є нікчемними. Судами достовірно встановлено, що вони не можуть оформити свої спадкові права на спірну квартиру в органах нотаріату, оскільки порушене кримінальне провадження та існує спір щодо майна, який вирішується в судовому порядку.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини встановлені судами
Згідно з ордером № 763 серії БЦ, виданого на підставі рішення Білоцерківського міськвиконкому від 10 травня 1977 року за № 272, ОСОБА_7 із сім`єю з п`яти осіб заселений у квартиру АДРЕСА_1 .
25 серпня 1994 року ВК Білоцерківської МР прийнято рішення № 256 "Про передачу в особисту власність державних квартир, які мають надлишкову загальну площу громадянам міста", відповідно до пункту 2.13 якого, ОСОБА_7 на сім`ю з двох осіб, член сім`ї - ОСОБА_1, передано в особисту власність, з умовою доплати за надлишкову загальну площу, квартиру АДРЕСА_1 .
Після здійснення подружжям Іванченків доплати вартості надлишкової площі помешкання в сумі 264 250,00 крб, на підставі вказаного рішення їм видано свідоцтво на право власності на житло від 25 серпня 1994 року № 9524 на квартиру АДРЕСА_1 . Свідоцтво зареєстроване в МБТІ у реєстровій книзі № 94р. № 10881.
29 грудня 2016 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець) укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Другої білоцерківської міської державної нотаріальної контори Приймак А. П. Згідно з умовами договору, квартира належала продавцю ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 1994 року № 7262, яке в свою чергу видане на підставі рішення ВК Білоцерківської міської ради народних депутатів Київської області від 31 січня 1994 року № 10 або № 80 (номер вказано нечітко).
Разом з тим згідно з відповіддю архівного відділу Білоцерківської міської ради від 09 жовтня 2017 року № 95/06-03 у рішенні ВК Білоцерківської міської ради народних депутатів від 31 січня 1994 року № 10 "Про передачу в особисту та спільну власність державних квартир громадянам міста" та в рішенні ВК Білоцерківської міської ради народних депутатів від 31 січня 1994 року № 80 "Про зміну величини часток у користуванні житловими будинками, які належать співвласникам" відомостей щодо видачі свідоцтва про право власності на житло від 31 січня 1994 року № 7262 на квартиру АДРЕСА_1, на ім`я ОСОБА_3 не виявлено.
Зарезультатами експертизи, проведеної під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, встановлено факт підробки вказаного свідоцтва, що підтверджується висновком технічної та почеркознавчої експертизи від 02 серпня 2017 року № 8-4\1525.
10 січня 2017 року ОСОБА_8 уклав договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_9, яка 24 січня 2017 року відчужила спірну квартиру за договором дарування ОСОБА_4 .
Ухвалою слідчого судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Бобкової Н. В. від 10 лютого 2017 року, зміненою ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 лютого 2017 року, на квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_4, накладено арешт із визначенням заборони відчуження арештованого майна.
12 травня 2017 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування, подарував квартиру своїй доньці ОСОБА_5 .
Нормативно-правове обґрунтування
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Крім того, відповідно до частини першої статті 11 ЦК Україницивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).
У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).