ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 911/2191/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.
за участю секретаря судового засідання - Журавльова А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Прокуратури Київської області на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді Тищенко А.І., Скрипка І.М.) та рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 (суддя Якименко М.М.) у справі №911/2191/16
за позовом Заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави
до 1) Київської обласної ради, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливські стежки", 3) Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства
про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
1. У липні 2016 року Заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави з позовом до Київської обласної ради (далі- відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мисливські стежки" (далі - відповідач-2) про:
- визнання незаконними та скасування пункту 2.1.1, пункту 3, пункту 4.1 рішення Київської обласної ради від 19.12.2004 №160-12-ХХIV "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" в частині надання мисливських угідь площею 49,3 тис. га Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливські стежки" та укладення договору про умови ведення мисливського господарства;
- визнання недійсним Договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, укладеного між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мисливські стежки".
1.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Київська обласна рада, всупереч статтям 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняла рішення від 19.02.2004 №160-12-ХХIV "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, а тому таке рішення відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України має бути визнане судом незаконним та скасоване. Протиправне рішення Київської обласної ради, у свою чергу, призвело до незаконного укладання договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, у зв`язку з чим останній має бути визнаний судом недійсним як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.
1.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 залучено до участі у справі в якості відповідача - Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач-3).
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2. Справа неодноразово розглядалась господарськими судами.
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2016, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
2.2. Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції вказав про обґрунтованість висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції стосовно того, що рішення Київської обласної ради "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" №160-12-XXIV від 19.02.2004 та укладений на його виконання договір про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, суперечать положенням статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", оскільки погодження надання у користування мисливських угідь для ведення мисливського господарства власниками або користувачами таких земельних ділянок не надано. Водночас, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд вказав, що відповідачі належними і допустимими доказами не довели, а суди дійшли безпідставного висновку, який ґрунтується виключно на припущеннях, про доведеність факту надання Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства відповіді за №03-01/942 від 08.07.2009 на вимоги прокурора №№1858, 1859 від 03.07.2009, оскільки докази направлення і отримання прокурором вказаної відповіді в матеріалах справи відсутні. Відтак, висновки судів першої та апеляційної інстанцій з приводу пропуску прокурором строків позовної давності щодо заявлених ним вимог є передчасними. Також, судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки тій обставині, що прокурор просив визнати недійсним договір від 05.02.2013, укладений на виконання рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області".
3. За результатами нового розгляду даної справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 у задоволенні позову відмовлено.
3.1. Обґрунтовуючи рішення у даній справі, суд зазначив, що мисливські угіддя для ведення мисливського господарства на момент ухвалення відповідачем-1 спірного рішення надавалися у користування обласними радами за поданням Держкомлісгоспу України, погодженим з обласними державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок. Таким чином, діюче на той час законодавство не покладало обов`язку на Київську обласну раду отримувати погодження з власниками або землекористувачами земельних ділянок. Після отримання подання Держлісгоспу України Київська обласна рада діяла виключно в межах діючого на той момент законодавства. Чинним на момент ухвалення рішення законодавством саме на органи Держлісгоспу України покладено обов`язок організовувати ведення мисливського господарства, в тому числі оформлення подання та всіх супутніх документів для можливості розглядом Київською обласною радою питання про надання мисливських угідь у користування. Оспорюване рішення, як слідує з його преамбули, прийнято відповідно до статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", отже з урахуванням подання Держлісгоспу України та погодженням Київської обласної державної адміністрації, тобто в порядку, встановленому чинним (на момент ухвалення рішення) законодавством.
Також суд зазначив, що позивачем у позовній заяві взагалі не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення інтересів держави прийнятим Київською обласною радою рішенням та яким чином обмежено право користування, володіння та розпорядження власників та користувачів земельних ділянок, що перебувають у користуванні ТОВ "Мисливські стежки" та не вказано, інтереси яких користувачів земельних ділянок порушено. Крім того, позивачем не надано до суду доказів щодо незгоди осіб (установ чи організацій), чиї права (щодо передачі ТОВ "Мисливські стежки" спірних мисливських угідь) начебто порушені.
Також суд вказав, що у порушення вимог Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивачем в позовній заяві не доведено законність втручання у право мирного володіння ТОВ "Мисливські стежки", а також ніяким чином не визначено, яким чином позбавлення ТОВ "Мисливські стежки" права користування мисливськими угіддями буде сприяти задоволенню суспільного інтересу. З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про визнання недійсним договору від 05.02.2013, укладеного між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ "Мисливські стежки" задоволенню не підлягає.
При цьому, у задоволенні позову судом було відмовлено з підстав пропуску позовної давності.
4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
4.1. Мотивуючи оскаржувану постанову, апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що діюче на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладало обов`язку на Київську обласну раду отримувати погодження з власниками або землекористувачами земельних ділянок. Дослідивши обставини щодо відсутності погодження всіх власників (користувачів) відповідних земельних ділянок, оформлених відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", суд встановив, що рішення Київської обласної ради "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" № 160-12-XXIV від 19.02.2004 в частині оскаржуваних п. 2.1.1, п. 3, п. 4.1. суперечить нормам статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
В частині позовних вимог про визнання недійсним Договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, укладеного між Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ "Мисливські стежки", апеляційний суд вказав про його суперечність приписам статті 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".
Водночас, підставою для відмови у позові став пропуск прокурором строку позовної давності.
Враховуючи, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції є вірною, апеляційний суд залишив його без змін з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи прокурора, викладені у касаційній скарзі (узагальнено)
6. В обґрунтування вимог касаційної скарги прокурор зазначив, що застосовуючи до спірних правовідносин наслідки пропуску строку позовної давності, судами попередніх інстанцій невірно застосовано положення статей 256, 257, 261, 264, 267 Цивільного кодексу України про позовну давність, а також порушено вимоги процесуального законодавства щодо доказів, доказування, законності і обґрунтованості судового рішення, передбачені статтями 73, 74, 76-79, 86, 236-238, 269, 316 ГПК України, оскільки останні в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях судів щодо проінформованості прокурора про порушення вимог закону.
6.1. Прокурор зазначає про невиконання судами попередніх інстанцій вказівок, викладених у постанові суду касаційної інстанції у даній справі, що є порушенням вимог статті 316 ГПК України.
7. Відповідачами відзивів на касаційну скаргу не надано, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
8. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій установлено, що 19.02.2004 Київською обласною радою прийнято рішення "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" №160-12-XXIV, відповідно до п.п. 2, 2.1, 2.1.1 якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Мисливські стежки" надано у користування мисливські угіддя площею 49,3 тис.га в межах згідно з додатком 1 для ведення мисливського господарства терміном на 25 років.
Згідно із пунктом 3 даного Рішення, зокрема, ТОВ "Мисливські стежки" зобов`язано забезпечити в мисливських угіддях, наданих їм у користування, проведення необхідних заходів, передбачених Законом України "Про мисливське господарство та полювання".
Відповідно до п.п. 4, 4.1 Рішення зобов`язано Київське державне лісогосподарське об`єднання "Київліс" укласти в установленому порядку договори, зокрема, з ТОВ "Мисливські стежки" про умови ведення мисливського господарства в мисливських угіддях, що надані їм у користування.
Згідно із додатком №1 до рішення ТОВ "Мисливські стежки" надано у користування мисливські угіддя в межах Вишгородського району Київської області.
9. Суди установили, що ухваленню рішення Київською обласною радою передувало укладення ТОВ "Мисливські стежки" угод - погоджень, зокрема, з Глібівською сільською радою Вишгородського району, Любимівською сільською радою (в особі сільського голови), Димерівською селищною радою (в особі селищного голови), Козаровицькою сільською радою (в особі сільського голови), Катюжанською селищною радою (в особі селищного голови), Ровівською сільською радою (в особі сільського голови), якими відповідні ради не заперечували проти використання земельних ділянок, які знаходяться на їх території, для ведення мисливського господарства.
10. У подальшому, 27.02.2004 між Київським державним лісогосподарським об`єднанням "Київліс" та ТОВ "Мисливські стежки" укладено Договір про умови ведення мисливського господарства, згідно із пунктом 1.1 якого рішенням Київської обласної ради від 19.02.2004 №160-12-XXIV "Про закріплення мисливських угідь на території Київської області" надано ТОВ "Мисливські стежки" терміном до 19.02.2029 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 49,3 тис.га, у тому числі: лісові угіддя 25,4 тис.га, польові 17,6 тис.га, водно-болотні 6,3 тис.га.
11. 17.07.2007 вищевказаний Договір переукладався з Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та 05.02.2013 з Київським обласним та по м. Києву управлінням лісового та мисливського господарства, однак, підставою для укладення договору є рішення Київської обласної ради від 19.02.2004 №160-12-XXIV, предмет договору, площа земельної ділянки та строк дії договору залишилися незмінними.
12. Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області від 12.05.2016 №1007-1010-99.2.1452/2-16 земельні ділянки ТОВ "Мисливські стежки" загальною площею 49,3 тис.га розташовані на території Любимівської сільської ради, Ровівської сільської ради, Рядня-Димерської сільської ради, Толокунської сільської ради, Ясногородської сільської ради, Сухолуцької сільської ради, Глібівської сільської ради, Козаровицької сільської ради, Димерської селищної ради та частково на території Катюжанської (с. Гута Катюжанська), Демидівської, Вахівської та Литвинівської сільських рад.
Однак, листами Ровівської, Сухолуцької, Толокунської, Козаровицької, Демидівської, Ясногородської, Глібівської, Катюжанської сільських рад та Димерської селищної ради не підтверджено прийняття рішень про надання у користування відповідних мисливських угідь.
13. Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, прокурор підставами позову визначав ухвалення Київською обласною радою рішення від 19.02.2004 №160-12-ХХIV без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, що суперечить статтям 22, 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", з огляду на що рішення має бути визнано незаконним та скасовано на підставі ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України. Ухвалення протиправного рішення Київською обласною радою, на думку прокурора, призвело до незаконного укладання договору про умови ведення мисливського господарства від 05.02.2013, у зв`язку з чим останній має бути визнаний судом недійсним як такий, що суперечить актам цивільного законодавства.