ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 905/798/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Волковицької Н. О., Міщенка І. С.,
секретар судового засідання - Грузицька І. В.,
представники учасників справи:
позивача - не з`явилися,
відповідача - не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Ахметгараєвої Ольги Михайлівни
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 (судді: Білоусова Я. О., Пуль О. А., Тарасова І. В.) і рішення Господарського суду Донецької області від 09.09.2019 (суддя Бокова Ю. В.) у справі
за позовом фізичної особи-підприємця Ахметгараєвої Ольги Михайлівни
до Білозерської міської ради
про встановлення платного особистого строкового земельного сервітуту для розміщення та експлуатації групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності;
за зустрічним позовом Білозерської міської ради
до фізичної особи-підприємця Ахметгараєвої Ольги Михайлівни
про анулювання паспорта прив`язки групи стаціонарних земельних споруд та зобов`язання повернути земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У травні 2019 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Ахметгараєва О. М. звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом до Білозерської міської ради про встановлення платного особистого строкового земельного сервітуту для розміщення та експлуатації групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1, згідно з паспортом прив`язки від 17.11.2017 № 6 і технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, для укладення платного особистого земельного сервітуту на запропонованих позивачем умовах.
1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 401-406 Цивільного кодексу України, статей 98-102 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що позивач проводить господарську діяльність на земельній ділянці, щодо якої просить встановити сервітут, у зв`язку з чим у 2017 році звернувся до відповідача з клопотанням укласти договір особистого платного земельного сервітуту для обслуговування малої архітектурної форми заявника, розміщення товару, благоустрою території навколо майна і користування комунальними послугами.
21.09.2017 між ФОП Ахметгараєвою О. М. і Білозерською міською радою укладено договір про встановлення особистого платного (строкового) земельного сервітуту. Отже, відповідач підтвердив необхідність встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку для задоволення господарських потреб позивача.
Проте згідно з рішенням Господарського суду Донецької області від 07.11.2018 у справі № 905/1316/18 зазначений договір визнано недійсним у зв`язку із законодавчою неврегульованістю питання встановлення земельного сервітуту особам, що не є власниками (користувачами) сусідніх земельних ділянок.
Водночас із 01.03.2018 редакція статті 98 Земельного кодексу України зазнала змін щодо наявності в іншої заінтересованої особи права на земельний сервітут. Однак у листі від 07.03.2019 відповідач повідомив про неможливість задоволення заяви ФОП Ахметгараєвої О. М. про встановлення земельного сервітуту.
20.03.2019 ФОП Ахметгараєва О. М. повторно звернулася до Білозерської міської ради із вимогою розглянути заяву про встановлення земельного сервітуту, проте станом на день подання позову до суду відповідач не виконав визначених у чинному законодавстві зобов`язань щодо укладення земельного сервітуту, на черговій сесії цього питання не розглянув, що стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
1.3. Білозерська міська рада подала до Господарського суду Донецької області зустрічну позовну заяву (яку суд прийняв для спільного розгляду із первісним позовом згідно з ухвалою від 01.07.2019) про анулювання паспорта прив`язки групи стаціонарних земельних споруд і зобов`язання ФОП Ахметгараєвої О. М. повернути земельну ділянку площею 0,0175 га, з підстав відхилення відповідачем від паспорта прив`язки при встановленні тимчасової споруди, що є підставою для анулювання цього документа. Крім того, відповідач на запит Білозерської міської ради не надав правовстановлюючих документів на тимчасову споруду, у зв`язку з чим немає підстав вважати саме ФОП Ахметгараєву О. М. власником тимчасової споруди і заінтересованою в укладенні земельного сервітуту особою.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 09.10.2019 відмовлено як у задоволенні первісних позовних вимог, так і у задоволенні зустрічних позовних вимог.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 за результатами розгляду апеляційної скарги ФОП Ахметгараєвої О. М. рішення Господарського суду Донецької області від 09.10.2019 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду в оскаржуваній частині про відмову у задоволенні первісного позову, установив, що позивач не надав доказів і не довів, що обслуговування та користування належним йому майном є неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а також не довів, що право користування спірною земельною ділянкою як власником тимчасової споруди, не може бути задоволено іншим способом ніж шляхом встановлення сервітуту.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні первісного позову, ФОП Ахметгараєва О. М. у касаційній скарзі просить рішення Господарського суду Донецької області від 09.10.2019 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.11.2019 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову ФОП Ахметгараєвої О. М.
Скаржниця зазначає, що довела наявність права на встановлення на її користь земельного сервітуту, проте суди неповно дослідили надані позивачем докази, не з`ясували обставин, що свідчать про незаконність дій відповідача щодо неукладення відповідного договору про встановлення земельного сервітуту, не взяли до уваги положень чинного законодавства України та правових позицій Верховного Суду (справа № 920/1072/17), безпідставно визнали доведеним факт відсутності у позивача права на встановлення земельного сервітуту внаслідок ухвалення рішення у справі № 905/1316/18, вдалися до довільного тлумачення положень статей 401-404 Цивільного кодексу України і статей 98-99 Земельного кодексу України, проігнорувавши прямі норми закону про можливість встановлення земельного сервітуту для обслуговування тимчасових споруд.
При цьому, на думку заявниці касаційної скарги, суди не дотрималися принципу змагальності сторін, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, оскільки саме відповідач мав довести той факт, що позивач має можливість користуватися земельною ділянкою в інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту.
3.2. У відзиві на касаційну скаргу Білозерська міська рада просить відмовити у її задоволенні з підстав недоведеності та необґрунтованості вимог заявниці касаційної скарги.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 29.09.2017 між Білозерською міською радою (власник) та Ахметгараєвою О. М. (сервітуарій) укладено договір № 21/09/2017 про встановлення особистого платного (строкового земельного) сервітуту.
Згідно з рішенням Господарського суду Донецької області від 07.11.2018 у справі № 905/1316/18 визнано недійсним договір від 21.09.2017 № 21/09/2017, укладений між Білозерською міською радою та Ахметгараєвою О. М., із підстав порушення сторонами при підписанні договору положень статті 98 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату підписання договору), а також із посиланням на те, що договір сервітуту від 21.09.2017 за правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього положень законодавства, яке регулює саме правовідносини, пов`язані з орендою земельних ділянок державної та комунальної форм власності. Суд у справі № 905/1316/18 дійшов висновку, що фактично земельну ділянку було надано у користування поза процедурою торгів і за відсутності відповідного рішення власника земельної ділянки, що суперечить вимогам чинного законодавства.
Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.02.2019 № 45718154 державний реєстратор прав на нерухоме майно Добропільської міської ради припинив право користування на земельну ділянку на підставі рішення суду у справі № 905/1316/18.
4.3. Суди також установили, що 06.09.2018 ФОП Ахметгараєва О. М. звернулася до Білозерської міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою на території м. Білозерського на термін дії паспорта прив`язки.
Білозерська міська рада (лист від 12.09.2018 № 01/02-1273) повідомила, що наразі не затвердила обсяги пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, тому укласти договір про пайову участь в утриманні об`єкта благоустрою згідно із зазначеною заявою неможливо, а також наголосила, що за відсутності такого договору власник об`єкта благоустрою керується Правилами благоустрою м. Білозерського та утримує свій об`єкт самостійно.
01.03.2019 ФОП Ахметгараєва О. М. звернулася до Білозерської міської ради із заявою про укладення договору платного строкового земельного сервітуту на термін дії паспорта до 17.11.2022 на земельну ділянку, кадастровий номер 1411570500:00:025:0013, на групу стаціонарних тимчасових споруд за адресою: вул. Будівельна, район житлового будинку № 19 у м. Білозерському.
У листі виконавчого комітету Білозерської міської ради від 07.03.2019 № 02/03-392 зазначено, що згідно з положеннями статті 98 Земельного кодексу України і статті 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені іншим способом. Одночасно у листі акцентовано, що згідно із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження господарської діяльності визначено у Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі - Порядок розміщення тимчасових споруд).
Так, виконавчий комітет Білозерської міської ради акцентував, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" і Порядок розміщення тимчасових споруд не містять юридичних приписів щодо обов`язкового набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності.
4.4. Крім того, суди установили, що відповідно до протоколу постійної комісії з питань охорони навколишнього середовища раціональному використанню земельних ресурсів Білозерської міської ради від 11.03.2019 № 34, у зв`язку із порушенням паспорта прив`язки, зафіксованого на схемі розміщення тимчасової споруди при виході на місце, рекомендовано анулювати паспорт прив`язки тимчасової споруди, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ).
ФОП Ахметгараєва О. М. 20.03.2019 повторно звернулася до відповідача із заявою про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки, кадастровий номер 1411570500:00:025:0013, на якій розташована тимчасова споруда ФОП Ахметгараєвої О. М. (згідно з паспортом прив`язки) терміном до 17.11.2022, наголошуючи, що право земельного сервітуту може належати не лише власникові або землекористувачу земельної ділянки, а й будь-якій іншій заінтересованій особі відповідно до статті 98 Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.03.2018). У листі позивач, зокрема, зазначив, що належне утримання цього об`єкта права власності передбачає вжиття певного комплексу заходів (тимчасове розміщення товарів, будівельних матеріалів, засобів гігієни, проведення та обслуговування мереж енерго- та водопостачання тощо), що можливо лише після отримання права земельного сервітуту.
Згідно з листом від 09.04.2019 № 01/01-543 позивача повідомлено про встановлення порушення схеми розташування тимчасової споруди, що підтверджується фактичним розташуванням цієї тимчасової споруди, і згідно з Порядком розміщення тимчасових споруд є підставою для анулювання паспорта прив`язки. Крім того зазначено, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок не містять юридичних приписів щодо обов`язкового набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на яких вони мають бажання встановити тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності.
4.5. Предметом первісного позову у справі, яка розглядається, є вимога ФОП Ахметгараєвої О. М. про встановлення платного особистого строкового земельного сервітуту для розміщення та експлуатації групи тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності в АДРЕСА_1, згідно з паспортом прив`язки від 17.11.2017 № 6 і технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, для укладення платного особистого земельного сервітуту, на запропонованих позивачем умовах, на підставі статей 401-406 Цивільного кодексу України, статей 98-102 Земельного кодексу України.
4.6. За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.