ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2020 року
Київ
справа №826/17798/18
адміністративне провадження №К/9901/22597/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді - Блажівська Н. Є., Гімон М. М., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року (суддя Федорчук А.Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року (судді Лічевецький І.О., Земляна Г.В., Мельничук В.П.) у справі № 826/17798/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,
УСТАНОВИЛА:
30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ДПІ), Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ від 10 червня 2015 року № 1788-17; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ДПІ від 14 вересня 2016 року № 5931-17.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що, на думку позивача, ДПІ протиправно, з порушенням принципу стабільності оподаткування прийнято оскаржувані рішення, а саме: податкове повідомлення-рішення, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25 000,00 грн. за 2015 рік, та податкову вимогу щодо погашення суми податкового боргу за 2015 рік, який виник внаслідок прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення.
Позивач просив також поновити строк звернення до адміністративного суду у разі, якщо суд дійде висновку про пропуск такого строку.
Представником відповідача до Окружного адміністративного суду міста Києва надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду. Клопотання обгрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення було надіслано позивачу на податкову адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте, даний лист повернувся до ДПІ 6 серпня 2015 року через невручення з причин "закінчення встановленого строку зберігання". На думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідно до приписів пункту 42.2 статті 42, пункту 58.3 статті 58 ПК України вважається надісланим (врученим) платнику податків, а тому строк звернення до суду для позивача почав свій перебіг з 6 серпня 2015 року та сплинув 6 серпня 2018 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року було відмовлено у задоволенні клопотання. При цьому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, пославшись на пункт 56.18 статті 56 та статтю 102 ПК України, дійшов висновку, що правове поняття "отримання" (тобто фактичне отримання) не є тотожним поняттю "вважається врученим" в розумінні пункту 58.3 статті 58, пункту 42.4 статті 42 ПК України; отже, враховуючи дату фактичного отримання позивачем податкового повідомлення-рішення, ним не було пропущено строк звернення до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року, позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкове повідомлення-рішення та податкова вимога.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" прийнято 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629", яке опубліковано у січні 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, а тому, в силу положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України норми вказаного рішення підлягають застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду. Відтак, на думку судів попередніх інстанцій, застосування контролюючим органом положень вказаного закону та рішення з метою оподаткування транспортним податком фізичних і юридичних осіб, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, відповідно, застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, на думку відповідача, судами неправильно застосовано норми пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58, пункту 42.4 статті 42 ПК України, якими врегульовано порядок надіслання податкового повідомлення-рішення платнику податків, у випадку його направлення за податковою адресою такого платника податків та повернення "за закінченням строку зберігання". У такому випадку відповідно до вказаних норм закону податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. При цьому, на думку відповідача, судами порушено приписи частини третьої статті 123 КАС України щодо порядку дій суду у разі звернення до суду із пропуском строку.
ГУ ДФС просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження, оскільки, справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
31 жовтня 2019 року ГУ ДФС подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, обгрунтоване існуванням різної, на його думку, судової практики щодо застосування норм права до спірних правовідносин.
Позивачем відзив на касаційну скаргу не надано, що не перешкоджає її розгляду.
Касаційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України (тут і далі - в редакції, яка діяла на дату подачі касаційної скарги) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 2013 року є власником автомобіля Toyota Land Cruiser 200, 2011 року випуску, з об`ємом двигуна 4461 куб.см. ДПІ було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем "транспортний податок з фізичних осіб" у розмірі 25000,00 грн. за 2015 рік. Таке рішення контролюючого органу обґрунтовано положеннями підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 ПК України.
Вказане податкове повідомлення-рішення було надіслано позивачу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте, даний лист повернувся ДПІ 6 серпня 2015 року через невручення з причин "закінчення встановленого строку зберігання".
В подальшому ДПІ складено оскаржувану податкову вимогу щодо погашення суми податкового боргу у сумі 25000,00 грн. за 2015 рік, який виник внаслідок прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога, а також рішення про опис майна в податкову заставу від 14 вересня 2016 року № 236/26-52-17-30 направлялися на адресу реєстрації місця проживання позивача ( АДРЕСА_1 ) поштовим відправленням, яке 28 вересня 2016 року вручено, як зазначено у рекомендованому повідомленні, "дружині".