ПОСТАНОВА
Іменем України
14 лютого 2020 року
Київ
справа №814/2448/14
адміністративне провадження №К/9901/9437/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2014 року (суддя Єнтіна А.П.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року (судді: Єщенко О.В. (головуючий), Димерлій О.О., Романішин В.Л.)
у справі № 814/2448/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод"
до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (далі - ТОВ "Миколаївський глиноземний завод") звернулося до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників (далі - контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року № 0000643720.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 18 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року, позов ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" задовольнив: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 14 серпня 2014 року № 0000643720.
Судові рішення мотивовані тим, що наявними в матеріалах справи первинними документами, які були досліджені в ході перевірки позивача, в повному обсязі підтверджено реальний зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом. Висновки контролюючого органу, зроблені на підставі актів перевірок, проведених відносно ТОВ "ГАЗТРЕЙДІНВЕСТ" та ТОВ "ЄВРО-ТЕК 2011", не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності позивача.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також неправильну оцінку наявних у матеріалах справи доказів, просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ "Миколаївський глиноземний завод".
На обґрунтування касаційної скарги контролюючий орган зазначив, що позивач здійснював закупівлю газу через низку проміжних угод з посередниками за наявності прямих контактів з виробниками або імпортерами. Поділ єдиної угоди на постачання природного газу від виробника (імпортера) на ряд проміжних угод із залученням підприємств, що створені без наміру здійснення господарської діяльності, які відсутні за місцезнаходженням та не мають достатніх матеріальних та виробничих ресурсів, мав на меті тільки мінімізацію податкових зобов`язань або отримання податкової вигоди у вигляді бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Тому з огляду на встановлені в ході проведення перевірок обставини щодо відсутності реального характеру господарських операцій купівлі природного газу ТОВ "ГАЗТРЕЙДІНВЕСТ" у ТОВ "ЄВРО-ТЕК 2011", кінцевим покупцем якого став позивач, відповідач дійшов висновку про відсутність економічної доцільності укладених угод.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 липня 2015 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.
У своїх запереченнях на касаційну скаргу позивач просив залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а судові рішення - без змін.
25 січня 2018 року справу в порядку, передбаченому підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) передано до Верховного Суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), яка кореспондується з положеннями статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають з огляду на наступне.
Суди попередніх інстанцій встановили, що в період з 07 до 25 липня 2014 року відповідачем згідно з постановою слідчого на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань нарахування та сплати податку на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ "ГАЗТРЕЙДІНВЕСТ" (код 37145536) за 2012-2013 роки, за результатами якої складено акт від 01 серпня 2014 року № 37/28-10-37-20/33133003.
Відповідно до висновків акта перевірки контролюючим органом встановлено порушення ТОВ "Миколаївський глиноземний завод" підпунктів 14.1.18, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.7, 201.10 статті 201, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування на 65 850 020,07 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем 14 серпня 2014 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000643720, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 65 850 020,07 грн та збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 72 427 807,98 грн, з яких 55 975 302,96 грн - за основним зобов`язанням та 16 462 505,02 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Свої дії щодо прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган обґрунтовує наступним:
- закупівля природного газу здійснювалася позивачем через низку проміжних угод з посередниками за наявності прямих контактів з виробниками або імпортерами газу виключно з метою штучного завищення податкового кредиту;
- позивач купував газ у "ризикових" постачальників: ТОВ "ГАЗТРЕЙДІНВЕСТ", ТОВ "ЄВРО-ТЕК 2011", ТОВ "УКРЕНЕРГОРИНОК", ТОВ "Українська нафто-газова компанія";
- між підприємствами 3-4 ланки в ланцюгу постачання газу існувала різниця між ціною придбання та ціною продажу (націнка), що свідчить про завищення податкового кредиту в частині цієї націнки;
- у посередників по ланцюгу постачання відсутні матеріальні ресурси та виробничі потужності для зберігання та транспортування природного газу, що свідчить про імітацію проведення розрахунків та створення видимості господарської діяльності з придбання газу;
- посередники у ланцюгу постачання: ТОВ "ГАЗТРЕЙДІНВЕСТ", ТОВ "ЄВРО-ТЕК 2011" вчинили нікчемні (фіктивні) правочини з продажу природного газу.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.