ПОСТАНОВА
Іменем України
14 лютого 2020 року
Київ
справа №2а-16209/12/2670
адміністративне провадження №К/9901/5032/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.10.2014 (головуючий суддя - Кузьменко В.А.)
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2015 (головуючий суддя - Глущенко Я.Б., судді - Пилипенко О.Є., Романчук О.М.)
у справі № 2а-16209/12/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт"
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт" (далі - ТОВ "Ространснафтопродукт", Товариство, позивач, платник) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ у Голосіївському районі, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 липня 2012 року № 000016153010.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про помилковість висновків контролюючого органу про недійсність правочину з придбання нерухомого майна, укладеного між позивачем та ТОВ "ТД "Промсервіс"", з огляду на те, що факт передачі майна підтверджується відповідним підписаним актом прийому - передачі та іншими, наданими позивачем первинними документами.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2014 року №К/800/32683/13 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий адміністративний суд України зазначив, що для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентом судам слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій, встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях, підтвердити або спростувати добросовісність позивача з урахуванням практики ЄСПЛ, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.
За результатами нового розгляду справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року, позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби від 30 липня 2012 року №000016153010;
- присуджено з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ространснафтопродукт" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 146, 00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що ТОВ "Ространснафтопродукт" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ТД Промсервіс", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині формування податкового кредиту є помилковими, відтак зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2012 року у розмірі 65 010 750, 00 грн є протиправним.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги контролюючий орган зазначив про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 65 010 750 грн, оскільки ТОВ "ТД Промсервіс" та ТОВ "Фактор капітал" суми ПДВ до бюджету не сплачували. Відповідач зазначив, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не забезпечено об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи, не витребувано та не досліджено усі необхідні первинні документи, не надано належної правової оцінки кожному окремому доказу та їх сукупності, не з`ясовано чи відбувся рух реальний активів в процесі здійснення зазначеної господарської операції, тощо.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.06.2015 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою контролюючого органу.
Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування позивачем від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за травень 2012 року.
За результатами перевірки складено акт від 16.07.2012 №431/1-15-30-35234346 (далі- Акт перевірки).
Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог абзацу "б" пункту 198.2, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту за травень 2012 року у розмірі 65 010 750, 00 грн.
На підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.07.2012 №000016153010, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за травень 2012 року на 65 010 750, 00 грн.
Відповідно до статті 159 КАС України (в редакції, що діяла до 15.12.2015) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015р.), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судові рішення судів попередніх інстанцій вказаним вимогам не відповідають у зв`язку з наступним.
Так, спірні правовідносини регламентувались положеннями Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у редакціях на час виникнення спірних правовідносин.
Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно із пп. 16.1.3, 16.1.4, п.16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;
Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (пп. 14.1.156 п. 14.1 ст 14 ПК України).
Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п.п. 198.1, 198.2, ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).