ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 911/3150/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.,
секретар судового засідання- Астапова Ю. В.,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 у справі
за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1). Міністерства екології та природних ресурсів України; 2). Національного природного парку "Голосіївський", про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,
за участю представників:
позивача - Сінько А. А.,
відповідача - не з`явилися,
третьої особи-1 - Забур`янов В. В.,
третьої особи-2 - не з`явилися,
прокуратури - Мельник-Баліцька К. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особіКабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - ТОВ "Грінінвест") про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0032, розташована по АДРЕСА_3, вибула із володіння держави поза її волею, що встановлено згідно з рішенням суду в іншій справі № 367/2214/13-ц. Набуття відповідачем спірної земельної ділянки у власність на підставі акта прийому-передачі від 28.12.2015 № 1 нерухомого майна як внеску до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" здійснено із порушенням норм чинного законодавства. Позов заявлено на підставі статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Прокурор також послався на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та зазначив, що порушення інтересів держави полягає у незаконному вибутті та передачі у приватну власність земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України.
2. Фактичні обставини справи, встановлені судами
2.1. Рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області 25 сесії 5 скликання від 25.12.2008 № 2018/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 ; передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га громадянину ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_3 .
2.2. 21.07.2009 на підставі договору купівлі-продажу № 688 ОСОБА_1 продав належну йому земельну ділянку ОСОБА_3, який 03.06.2011 оформив право власності на майно та отримав державний акт серії ЯЛ № 391710.
2.3. Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Грінінвест" від 28.12.2015 № 1 та акта прийому-передачі нерухомого майна ОСОБА_3 як внесок до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест" передав товариству належну йому земельну ділянку про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.08.2016 за № 31151403 внесено відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0032, за ТОВ "Грінінвест".
2.4. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14.05.2014 у справі № 367/2214/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09.09.2014, визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2018/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 та державний акт серії ЯЖ № 922223 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0032, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану за адресою: АДРЕСА_3, виданий на ім`я ОСОБА_1
2.5. Ухвалюючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд Київської області встановив, що на час прийняття Коцюбинською селищною радою Київської області рішення від 25.12.2008 № 2018/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 межі смт Коцюбинського у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Коцюбинська селищна рада, ухвалюючи спірне рішення, не надала належної оцінки обставинам місця розташування спірної земельної ділянки у межах чи за межами селища, а також відповідності прийнятого рішення пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Тому суд дійшов висновку, що Коцюбинська селищна рада під час прийняття оскаржуваного рішення від 25.12.2008 № 2018/25-5 порушила норми законодавства, чинного на дату його ухвалення.
2.6. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі цього парку шляхом розширення його території на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", включених до складу Національного природного парку "Голосіївський" (далі - НПП "Голосіївський") без вилучення у землекористувача.
2.7. Відповідно до листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" від 14.07.2014 № 472 земельні ділянки (501 шт.), незаконно надані у власність громадянам згідно з рішеннями Коцюбинської селищної ради, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території НПП "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014.
2.8. За інформацією управління Держземагентства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали НПП "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою, та акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А53/180 спірна земельна ділянка, кадастровий номер 3210946200:01:042:0032, відповідно до картосхеми території, перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський", попереднього функціонального зонування попадає у 111 квартал.
3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 22.05.2018 (суддя Антонова В. М.) у задоволенні позову відмовлено.
3.2. Рішення обґрунтовано тим, що прокурором у даній справі не було доведено порушення інтересів держави в особі саме Кабінету Міністрів України внаслідок відчуження Коцюбинською селищною радою на користь ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер: 3210946200:01:042:0032, розташованої в АДРЕСА_3. Суд також дійшов висновку про недоведеність підстав для представництва інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України у позові про витребування на користь держави земельної ділянки, яка є об`єктом спору у цій справі.
3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2019 (колегія суддів у складі: Іоннікова І. А., Коротун О. М., Чорна Л. В.) рішення господарського суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову.
3.4. Постанову аргументовано тим, що заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14.05.2014 у справі № 367/2214/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 09.09.2014, визнано недійсними рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25.12.2008 № 2018/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 та державний акт серії ЯЖ № 922223 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0032, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, виданий на ім`я ОСОБА_1 . Тобто неправомірність передачі у власність земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0032, встановлена судом і є доведеною.
При цьому суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи місцевого господарського суду про невзяття до уваги рішення Ірпінського міського суду Київської області від 14.05.2014 у справі № 367/2214/13-ц (яким прокурор обґрунтовує свої доводи про безпідставність набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки) як доказу, що підтверджує факт вибуття земельної ділянки із володіння держави як власника майна не з його волі, з огляду на чинну станом на час прийняття рішення у справі № 367/2214/13-ц постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, яка мала бути врахована Ірпінським міським судом Київської області при розгляді спору у справі № 367/2214/13-ц, щодо обставин, які вже були досліджені та встановлені за результатами розгляду справи № 2а-6326/11/2670.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не звернув уваги, що у зазначеній адміністративній справі не вирішувався спір щодо віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення, а було розглянуто питання обсягу повноважень і законності розпорядження землями. Господарський суд Київської області також не звернув уваги і не врахував, що Ірпінський міський суд Київської області, так само як і Апеляційний суд Київської області, ухвалюючи рішення у справі № 367/2214/13-ц, надавали оцінку висновкам, викладеним у постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 у справі № 2а-6326/11/2670, що відображено у текстах цих судових рішень.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокурор звернувся до суду з позовом у межах позовної давності (24.10.2017), оскільки підстава для витребування спірного майна із володіння ТОВ "Грінінвест" виникла тільки після 28.12.2015 (з моменту передачі цього майна до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест").
4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
4.1. ТОВ "Грінінвест" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скаргу аргументовано неправильним застосуванням і порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статей 114, 115, 388 ЦК України.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції послався на обставини, встановлені при прийнятті судового рішення у справі № 367/2214/13-ц, проте не взяв до уваги судове рішення у справі № 2а-6326/11/2670, в якому встановлено протилежні факти; вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки порушують принцип співмірності інтересів власника і суспільства; суд безпідставно відмовив у застосуванні позовної давності з огляду на те, що прокурор дізнався про порушення права в момент звернення до Ірпінського міського суду з позовом у справі № 367/2214/13-ц.
4.2. Представник скаржника у судовому засіданні 22.01.2020 підтримав вимоги касаційної скарги.
4.3. 21.01.2020 від ТОВ "Грінінвест" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.
Колегія суддів у судовому засіданні 21.01.2020 дійшла висновку про відмову в задоволенні цього клопотання, оскільки у справі, яка розглядається, та у справі № 912/2385/18, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, різні підстави та предмет позовних вимог, встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.
4.4. З огляду на конкретні обставини справи, з урахуванням її складності, комплексної правової кваліфікації відносин, з яких виник спір, без чого неможливо правильно вирішити справу по суті та застосувати норми процесуального права, визначається розумність строку розгляду цієї справи.
5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
5.1. Перший заступник прокурора Київської області у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін. Заявник зазначає, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із державної власності; належить до лісового фонду України; розташована у межах території НПП "Голосіївський" та одночасно відноситься до земель природно-заповідного фонду, вкритих лісом.
5.2. Міністерство екології та природних ресурсів України у поясненні щодо касаційної скарги просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін. При цьому Міністерство наголошує, що спірна земельна ділянка була і залишається землями лісогосподарського призначення, що підтверджується інформацією Управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області.
5.3. Представники прокуратури, позивача і третьої особи-1 у судовому засіданні заперечили проти задоволення касаційної скарги.
6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
6.1. Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі цього перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.
6.3. Відповідно до частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
6.4. У частині 1 статті 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
6.5. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
6.6. За змістом частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
6.7. Неправомірність передачі у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки встановлена згідно з рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14.05.2013 у справі № 367/2214/13-ц, яке набрало законної сили, тобто є доведеною.
Приймаючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд Київської області виходив з того, що на дату прийняття селищною радою рішення № 2018/25-5 межі смт Коцюбинського у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, тобто Коцюбинська селищна рада прийняла спірне рішення з порушенням вимог пункту 12 Перехідних положень ЗК України, оскільки розпорядилася земельною ділянкою, розташованою за межами смт Коцюбинського.
6.8. При цьому у колегії судів у даній справі з огляду на межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України, немає повноважень щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, які взяв до уваги суд, приймаючи зазначене судове рішення, тому твердження скаржника про те, що рішення у цивільній справі прийнято без урахування змісту іншого рішення в адміністративній справі, згідно з яким установлено протилежне, є неправомірним.
6.9. Згідно зі статтями 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
6.10. Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям земельної ділянки, що належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею її у приватну власність.
6.11. У статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
6.12. За змістом частини 8 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.
6.13. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити у дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
6.14. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у контексті загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
6.15. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які необхідно оцінювати щодо сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту цієї статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
6.16. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
6.17. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
6.18. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю у поєднанні із додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).