ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., Лященко Н. П.
21 січня 2020 року
м. Київ
у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19) за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» (далі - ПАТ «АБ «Укоопспілка»), до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди, заподіяної пов`язаними особами,
за касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 20 грудня 2018 року у складі судді Курдельчука І. Д. та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13 травня 2019 року у складі колегії суддів Зубець Л. П., Мартюк А. І., Калатай Н. Ф.
Ухвалою колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 22 жовтня 2019 року на підставі частини п?ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передано справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За висновком суду виключну правову проблему становить питання щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у спорах за позовами Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення шкоди в порядку частини п`ятої статті 52 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), а саме: з моменту виявлення операції та осіб, що заподіяли шкоду, і встановлення її розміру чи з моменту завершення ліквідаційної процедури банку та складання ліквідаційного балансу.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2019 року призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням її учасників на 21 січня 2020 року.
21 січня 2020 року до початку судового розгляду представник ОСОБА_6 - Томчук М. В. подав клопотання про закриття провадження у справі у Великій Палаті Верховного Суду та повернення її на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Вважав, що відсутні обставини, які підтверджують наявність виключної правової проблеми, визначеної статтею 302 ГПК України, та можливість розгляду цієї справи саме Великою Палатою Верховного Суду. Зазначив, що під час вирішення спору у цій справі суди попередніх інстанцій не надавали оцінки обставинам щодо визначення моменту, з якого починається перебіг позовної давності у таких спорах, так як відмовили у задоволенні позову з підстав недоведення позовних вимог.
21 січня 2020 року Великою Палатою Верховного Суду у задоволенні клопотання ОСОБА_6 про закриття провадження у Великій Палаті Верховного Суду та передачу справи 910/11027/18 на розгляд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відмовлено.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішення постановлених в ухвалі від 04 листопада 2019 року колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду питань має важливе значення для розвитку судової практики, пов'язаної з економічним розвитком держави, банківського сектору економіки, а також добробутом громадян України, які постраждали через масове виведення банків з ринку. Крім того, судова практика з вирішення таких спорів лише формується, тому передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду сприятиме становленню єдиної судової практики.
Із таким висновком Великої Палати Верховного Суду не можемо погодитися та з огляду на статтю 34 ГПК України висловлюємо окрему думку, керуючись наступним.
Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду сформувала практику щодо визначення виключної правової позиції.
Для віднесення справи до такої, що містить виключну правову проблему, і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа, щонайменше, повинна мати декілька з таких ознак:
1) справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
2) встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верх