Постанова
Іменем України
14 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 761/588/17
провадження № 61-8945св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство "Платинум Банк",
треті особи: Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року у складі судді Макаренко І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , публічного акціонерного товариства "Платинум Банк" (далі - ПАТ "Платинум Банк", банк), треті особи Орган опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О. Ю., про встановлення факту проживання в житловому приміщенні, визнання права користування житловим приміщенням та визнання недійсним іпотечного договору.
Позовна заява мотивована тим, що позивачці стало відомо, що 25 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між закритим акціонерним товариством "Міжнародний іпотечний Банк" (далі - ЗАТ "Міжнародний іпотечний Банк"), правонаступником якого є ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (далі - квартира).
При укладенні оспорюваного іпотечного договору права позивачки як малолітньої були порушені, а саме: не було враховано, що зазначена квартира є її місцем проживання, у разі відчуження квартири обсяг її майнових (житлових прав), як дитини, буде суттєво зменшено та договір не був погоджений у встановленому законом порядку органом опіки та піклування.
Банк та приватний нотаріус приховали від позичальників важливі обставини, внаслідок чого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписуючи договори іпотечного кредиту та іпотечний договір № 2.08062557 від 25 червня 2008 року перебували під впливом обману, що і призвело до порушення діючого законодавства, зокрема - посвідчення угоди без письмової згоди органу опіки та піклування, якою передбачено передачу в іпотеку житла, де постійно проживає, має право на проживання і користування житлом, малолітня дитина як член сім`ї власника цього майна, що свідчить про наявність в діях банку ознак нечесної підприємницької практики.
Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просила суд: встановити факт її проживання в квартирі АДРЕСА_1 з лютого 2006 року, в т.ч. і станом на 25 червня 2008 року; визнати за нею право користування квартирою; визнати недійсним з моменту укладення іпотечний договір № 2.08062557 від 25 червня 2008 року, укладений між ЗАТ "Міжнародний іпотечний Банк", правонаступником якого є ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. за реєстровим № 2275.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 з лютого 2006 року.
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач проживає разом зі своїми батьками ОСОБА_2, ОСОБА_3 в спірній квартирі тому вимоги позивача про встановлення факту її проживання в квартирі та визнання її права користування вказаним житловим приміщенням є обґрунтованими та доведеними.
Відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсним іпотечного договору, суд першої інстанції посилався на те, що оскільки ОСОБА_2 при наданні банку та нотаріусу відомостей, що неповнолітня дитина не має права користування квартирою, яка передається в іпотеку, і що права дитини внаслідок укладання цього договору, не порушуються, зловживаючи своїми правами законного представника, надала неправдиві відомості, а тому, відсутність дозволу органу опіки та піклування на передання квартири в іпотеку, не є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ПАТ "Платинум Банк" задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням.
Змінено рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_2, ПАТ "Платинум Банк" на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1102 грн. 40 коп.
Стягнуто з ОСОБА_2 та з ПАТ "Платинум Банк" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 275, 60 грн з кожного.
В решті рішення суду залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Платинум Банк" судові витрати у розмірі 826, 80 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права користування житловим приміщенням та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні даних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право позивача на користування житловим приміщенням власником квартири визнається, вказане право не обмежено та відповідно і не порушено, а відтак, додаткового визнання за позивачем права користування спірним житловим приміщенням в судовому порядку не потребує.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
23 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулася через засоби поштового зв`язку до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить поновити їй строк на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року. Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року. Змінити рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, неповно з`ясовано обставини справи.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про встановлення права користування спірною квартирою, та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволення даних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що право позивачки на порушено, та не оспорюється, оскільки відповідач ПАТ "Платинум Банк" не тільки не визнає виникнення у позивача права користування квартирою, а й оспорює це право, а також вчиняються дії з метою його порушення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання іпотечного договору недійсним, судами безпідставно не взято до уваги те, що оспорюваний іпотечний договір укладено сторонами без згоди органу опіки та піклування, а також суди не звернули увагу на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як співпозичальники за договором про іпотечний кредит, укладаючи оскаржуваний договір, особисто у письмовій формі повідомили банк та нотаріуса про те, що будучи формально зареєстрованими за різними адресами, вони фактично проживають постійно разом однією сім`єю, хоч і без реєстрації шлюбу, і що з ними у спірній квартирі фактично проживає одна малолітня особа - спільна дочка ОСОБА_1, 1995 року народження. Тому банк та нотаріус станом на 25 червня 2008 року були обізнані щодо місця фактичного проживання позивачки у спірній квартирі.
Довідки від 21 червня 2008 року № 1105 та від 13 червня 2008 року № 318 надавалися її батьками банку з метою підтвердження їхнього місця реєстрації, а не фактичного проживання їх та їхньої малолітньої дитини ОСОБА_4 .
Судами не вірно застосовано до даних правовідносин частину шосту статті 203, частини першої та третьої статті 215 ЦК України, пункт 3 частини другої статті 177 СК України, частини третьої статті 17 Закону України "Про охорону дитинства", пункту 6 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", та безпідставно не визнано оспорюваний договір іпотеки недійсним, оскільки оспорюваний правочин суперечив на момент його укладення правам та інтересам позивачки, як малолітньої дитини.
Також судами не взято інші підстави щодо визнання недійсним спірного правочину, на які посилалася позивачка, зокрема те, що правочин здійснений з використанням банку нечесної підприємницької діяльності.
Доводи інших учасників справи
12 червня 2019 року відповідач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_3 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримують касаційну скаргу ОСОБА_1
12 червня 2019 року відповідач ПАТ "Платинум Банк" подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків судів не спростовують. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, та залишити без змін оскаржувані рішення.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2019 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження оскаржуваних рішень.
Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Шевченківського районного суду міста Києва.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 14 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Короткий зміст обставин справи
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 25 червня 2008 року в якості забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит № НОМЕР_1 між ЗАТ "Міжнародний іпотечний Банк", правонаступником якого є ПАТ "Платинум Банк" та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір № 2.08062557, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. за реєстровим № 2275, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала в іпотеку позивачу трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, належну їй на праві власності.
Під час укладення кредитного договору та договору іпотеки ОСОБА_2 було надано довідку, видана ТОВ "Житлосервіс" від 13 червня 2008 року № 318, відповідно до якої встановлено, що у спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Крім того, при посвідченні іпотечного договору нотаріусом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було надано нотаріально посвідчену заяву від 25 червня 2008 року, в якій останні стверджували, що вони мають одну дитину віком до 18 років, якій вони є батьком та матір`ю, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Також у заяві останні стверджували, що жодна дитина віком до 18 років не має права власності або права користування нерухомим майном, що знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 . Справжність підписів у вказаній заяві посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О. Ю. та зареєстровано у реєстрі за № 2277, № 2278.
З довідки форма № 3, виданої Демидівською сільською радою Київської області 21 червня 2008 року № 1105, встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на момент укладення спірного договору іпотеки були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
З 24 листопада 2011 року ОСОБА_1 зареєстрована у спірній квартирі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.