ПОСТАНОВА
Іменем України
13 лютого 2020 року
Київ
справа №826/4679/18
адміністративне провадження №К/9901/58061/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2018 року (суддя-доповідач Губська О.А., судді: Парінов А.Б., Беспалов О.О.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними дій, скасування наказу,
В С Т А Н О В И В:
В березні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (далі - Товариство, позивач) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними дій щодо видання наказу від 12 березня 2018 року №393 "Про поновлення документальної планової виїзної перевірки", а також визнання протиправним й скасування зазначеного наказу.
Разом з позовною заявою Товариством подано заяву про забезпечення адміністративного позову, яку ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2018 року задоволено та зупинено дію наказу начальника Офісу великих платників податків ДФС від 12 березня 2018 року №393 "Про поновлення документальної планової виїзної перевірки" до вирішення спору по суті; заборонено Офісу великих платників податків ДФС вчиняти дії на підставі наказу від 12 березня 2018 року №393 "Про поновлення документальної планової виїзної перевірки", у тому числі, але не виключно щодо проведення документальної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року, щодо оформлення результатів зазначеної документальної планової перевірки (складання, підписання, реєстрацію актів чи довідок), щодо прийняття податкових повідомлень-рішень відносно Товариства до вирішення спору по суті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви Офісу великих платників податків ДФС про скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2018 року.
Вважаючи, що під час постановлення ухвали від 30 квітня 2018 року судом першої інстанції не в повній мірі наведено обґрунтування й мотиви, з яких він виходив, Товариство в 06 липня 2018 року подало апеляційну скаргу, в якій просило ухвалу суду першої інстанції змінити шляхом доповнення її мотивувальної частини вказівкою на очевидність ознак протиправності оскаржуваного наказу суб`єкта владних повноважень. При цьому позивачем в тексті апеляційної скарги порушено й питання поновлення строку апеляційного оскарження.
Ухвалою від 17 липня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд залишив апеляційну скаргу позивача без руху, надавши йому строк до 25 липня 2018 року для усунення її недоліків, зокрема, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення з апеляційною скаргою із наведенням підстав для його поновлення, оскільки прийшов до висновку про пропуск Товариством такого строку, а в подальшому ухвалою від 26 липня 2018 року - відмовив у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку із неусуненням позивачем недоліку апеляційної скарги.
Не погоджуючись із постановленою судом ухвалою від 26 липня 2018 року, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив її скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Мотивуючи касаційну скаргу, Товариство зазначало, що, залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції в порушення положень частини 3 статті 298 КАС України, за змістом яких особа має право звернутись до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для його поновлення протягом десяти днів з дня вручення ухвали, встановив йому такий строк до 25 липня 2018 року, залишивши при цьому поза увагою й ту обставину, що копію ухвали від 17 липня 2018 року Товариство одержало лише 23 липня 2018 року, внаслідок чого було позбавлено реальної можливості виконати її вимоги у встановлений строк.
Відповідач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а ухвалу суду апеляційної інстанції, яку він просив залишити без змін, - обґрунтованою та законною.
Перевіривши за матеріалами справи правильність застосування апеляційним судом при постановленні оскаржуваної ухвали норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним законом шляхом.
При цьому за змістом частини 3 статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Так, частиною 2 статті 293 КАС України передбачено, що ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу, пункт 2 частини 1 якої, в свою чергу, передбачає, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову.