ПОСТАНОВА
Іменем України
14 лютого 2020 року
м. Київ
справа №640/18643/18
адміністративне провадження №К/9901/20404/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Білоуса О.В., Гусака М.Б.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.01.2019 (суддя - Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 (головуючий суддя - Карпушова О.В., судді - Губська Л.В., Епель О.В.) у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофлексгруп 2015", Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотор" про визнання недійсним правочину,
У С Т А Н О В И В :
Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому, посилаючись на факт реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофлексгруп 2015" (далі - ТОВ "Агрофлексгруп 2015", Товариство -1) в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) податкових накладних від 21.10.2016 №112, від 19.10.2016 №103, від 19.10.2016, від 29.10.2016 №128, від 27.09.2016 №164, від 12.08.2016 №107, від 04.08.2016 №76 та від 07.07.2016 №23, виписаних на операції з постачання послуг з виконання вантажно-розвантажувальних робіт загальною вартістю 1ʼ 407ʼ 175,03 грн (в тому числі, ПДВ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотор" (далі - ТОВ "Мотор", Товариство-2), та на вирок суду, яким засновника та директора ТОВ "Агрофлексгруп 2015" ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, просило визнати недійсним правочин між ТОВ "Агрофлексгруп 2015" та ТОВ "Мотор", за наслідком укладення якого були виписані зазначені податкові накладні.
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 31.01.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019, в позові відмовив з тих підстав, що в судовому процесі не було доведено, що відповідачі вчинили правочин, що порушує публічний порядок.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обставини, на які посилається позивач, не є безумовним та достатнім доказом нікчемності (недійсності) правочину, укладеного між ТОВ "Агрофлексгруп 2015" та ТОВ "Мотор," як такого, що завідомо суперечить інтересам держави. Як зазначено в рішенні суду першої інстанції, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, яку позивачем не надано, а судом з наявних у справі доказів не встановлено. Суд також зробив висновок, що підписання податкових накладних особою, засудженою за фіктивне підприємництво, для цілей правової оцінки правочину не тотожно укладенню договору, тоді як позивач не довів, що ТОВ "Агрофлексгруп 2015" в особі Шкодіна А.В., як директора, уклало договір з ТОВ "Мотор". Недоведеним з боку позивача суд визнав і обставини щодо підписання податкових накладних ОСОБА_1, пославшись на те, що надані позивачем копії податкових накладних не містять власного підпису цієї особи.
ГУ ДФС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач зазначає, що звернувся з адміністративним позовом до відповідачів, оскільки вважає, що вчинений ними правочин з постачання послуг суперечить інтересам держави і суспільства як такий, що направлений на створення штучних підстав для отримання ТОВ "Мотор" податкової вигоди у вигляді податкового кредиту при фактичній відсутності господарської операції. Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правової оцінки правочину між відповідачами, безпідставно зробили таку оцінку на предмет порушення цим правочином публічного порядку, тоді як такий правочин є нікчемним в силу закону та не потребує визнання його таким в судовому порядку. Крім того, суди ототожнили поняття "правочин" та "договір", зробивши висновок, що податкові накладні, складені ТОВ "Агрофлексгруп 2015" на постачання послуг на користь ТОВ "Мотор", не свідчать про те, що між цими особами був укладений договір. На підтвердження помилковості таких висновків судів позивач посилається на роз`яснення щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9.
Відповідачі не реалізували право надати відзив на касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, правильність застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що у період з липня по жовтень 2016 року ТОВ "Агрофлексгруп 2015" склало податкові накладні від 21.10.2016 №112, від 19.10.2016 №103, від 19.10.2016, від 29.10.2016 №128, від 27.09.2016 №164, від 12.08.2016 №107, від 04.08.2016 №76 та від 07.07.2016 №23 на операції з постачання послуг з виконання вантажно-розвантажувальних робіт загальною вартістю 1ʼ 407ʼ 175,03 грн (в тому числі, ПДВ) на користь ТОВ "Мотор". Ці податкові накладні зареєстровані в ЄРПН. В електронних копіях цих податкових накладних посадовою (уповноваженою) особою постачальника зазначено ОСОБА_1 (а.с. 18-27).
Правила реєстрації податкових накладних в ЄРПН встановлені Порядком ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (далі - Порядок №1246).
Згідно з пунктом 5 Порядку №1246 постачальник (продавець) складає податкову накладну та/або розрахунок коригування у форматі (відповідно до стандарту), затвердженого в установленому порядку, з використанням спеціалізованого програмного забезпечення. Після складення податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронній формі на них накладається електронний цифровий підпис посадових осіб постачальника. Для делегування права підпису податкової накладної та/або розрахунку коригування іншій посадовій особі платник податку отримує засоби електронного цифрового підпису в акредитованих центрах сертифікації ключів для такої особи та подає контролюючому органові за місцем реєстрації посилені сертифікати електронного цифрового підпису зазначеної особи.
Відповідно до пункту 13 Порядку №1246 платник податку за окремим запитом може отримувати з ЄРПН інформацію щодо податкової накладної та/або розрахунку коригування у формі витягу, який, зокрема, містить відомості про прізвище, ім`я, по батькові уповноваженої особи, яка склала податкову накладну/розрахунок коригування.
Висновок судів попередніх інстанцій, що ГУ ДФС не довело обставини щодо підписання податкових накладних ОСОБА_1, а відтак і щодо вчинення правочину від імені ТОВ "Агрофлексгруп 2015", з посиланням на відсутність в наданих ГУ ДФС електронних копіях податкових накладних його особистого підпису, не відповідає наведеним нормам Порядку №1246 та частині шостій статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, підставою для звернення ГУ ДФС з адміністративним позовом про визнання недійсним правочину між відповідачами, як цивільно-правової підстави для господарської операції з постачання послуг, податкові наслідки від якої для її учасників безпосередньо пов`язані із складанням та реєстрацією податкової накладної в ЄРПН, став вирок Вишгородського районного суду Київської області від 08.08.2018 (набрав законної сили з 10.09.2018) у кримінальній справі №363/261/18, згідно з яким громадянина ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України.
У вироці судом встановлено, що ОСОБА_1, маючи на меті злочинне збагачення, вступив у злочинний зговір із невстановленими досудовим слідством особами, що здійснювали діяльність у сфері тіньової економіки з конвертації грошових коштів та отримання податкової вигоди за безтоварними операціями, у червні 2015 року перереєстрував ТОВ "Агрофлексгруп 2015" на своє ім`я та відкрив рахунок цього товариства у банківській установі без мети здійснювати від імені товариства фінансово-господарську діяльність.
Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (ПК) контролюючі органи мають право звертатися до суду, в тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.
Хоча за буквальним змістом цієї норми право контролюючого органу подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб про визнання правочинів недійсними пов`язане із застосуванням встановлених законом наслідків недійсності правочину, визначення позовних вимог, необхідних і достатніх для виконання функцій, покладених на контролюючий орган, є правом цього органу. Обрання способу захисту інтересів держави у сфері оподаткування в межах виконання встановлених законом завдань та функцій є дискреційними повноваженнями контролюючого органу. В усіх випадках, однак, звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним повинно відповідати його завданням.
Правовою підставою позову ГУ ДФС вказало частину третю статті 228 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрите в частині першій статті 228 ЦК, а його правові наслідки встановлені частиною другою цієї статті. Оскільки ГУ ДФС не посилалося як на підставу позову на обставини, які згідно з нормою частини першою статті 228 ЦК породжують нікчемність правочину, у суду не було правових підстав для застосування цієї норми при вирішенні спору, зокрема при оцінці доказів, наданих позивачем.