Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 563/927/16-ц
провадження № 61-11752св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 15 листопада 2016 року у складі судді Кулика Є. В. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Григоренка М. П., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що у лютому 2014 року ОСОБА_3 забрала її чоловіка ОСОБА_2 в м. Рівне для укладання договору дарування.
Таким чином, у 2016 році вона дізналася, що 10 лютого 2014 року між ОСОБА_2 (її чоловіком) та ОСОБА_3 (їхньою дочкою) укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філіповим М. М., відповідно до якого ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , підписуючи спірний договір, його зміст не читав, а вважав, що підписує спадковий договір.
Крім того, з 1950 року вона та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі і спірний житловий будинок є їхньою спільною сумісною власністю, своєї згоди на укладання цього договору вона не надавала, що є підставою для визнання його недійним відповідно до вимог статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України).
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 10 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філіповим М. М., зареєстрований за № 41.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 15 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 10 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філіповим М. М., зареєстрований в реєстрі за № 41.
Суд першої інстанції виходив із того, що спірний житловий будинок будувався подружжям ОСОБА_1 у період перебування у шлюбі, тому належить їм на праві спільної сумісної власності, однак всупереч вимог статті 369 ЦК України був відчужений ОСОБА_2 за відсутності вільного волевиявлення та згоди на це іншого співвласника - ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Корецького районного суду Рівненської області від 15 листопада 2016 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_2, підписуючи договір дарування, мав намір укласти з ОСОБА_3 спадковий договір, він не мав волевиявлення на укладення ним спірного договору, оскільки фактично вони з дружиною залишилися без житла. Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 229 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Корецького районного суду Рівненської області від 15 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2017 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій у порушення вимог статей 212-214 Цивільного процесуального кодексу України 2004 року (далі - ЦПК України 2004 року) не в повному обсязі встановили обставини справи, зокрема не з`ясували наявність чи відсутність помилки ОСОБА_2 при укладанні оскаржуваного правочину, що вплинуло на його волевиявлення, та зробили передчасний висновок про наявність підстав для задоволення позову.
Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин вимоги статті 229 ЦК України, оскільки позов заявлено на підставі статей 203, 215 ЦК України.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 15 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 02 лютого 2017 року і витребувано із Корецького районного суду Рівненської області цивільну справу № 563/927/16-ц.
У березні 2018 року цивільну справу № 563/927/16-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 березня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Філіповим М. М. За умовами договору ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до заяви-згоди подружжя на укладання договору від 10 лютого 2014 року ОСОБА_1 надала згоду на укладання договору дарування житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно із свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1, виданого Щекичинською сільською радою Корецького району Рівненської області від 08 грудня 1978 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06 листопада 1950 року.
Подружжя ОСОБА_1 проживає в будинку АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Щекичинської сільської ради Корецького району Рівненської області від 29 липня 2016 року № 584.