Постанова
Іменем України
05 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 604/459/17-ц
провадження № 61-20417св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу Тернопільської області Коломійчук Олександр Іванович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року у складі судді Щербатої Г. Р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ткача З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу Тернопільської області Коломійчук О. І., про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько - ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, уклав зі своїм сином - ОСОБА_2, договір дарування, за умовами якого подарував останньому житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначала, що вказаний договір дарування має бути визнано недійсним, оскільки ОСОБА_4 не мав наміру відчужувати будинок, а, будучи особою похилого віку, хотів щоб за ним хтось із дітей здійснював догляд. Пропонував ОСОБА_2 доглядати за ним, за що обіцяв скласти на його ім`я заповіт. Укладаючи 26 серпня 2010 року договір дарування житлового будинку, ОСОБА_4 вважав, що він складає заповіт, а не відчужує свій будинок, тобто помилився в природі укладеного правочину, що є обставиною, яка має істотне значення та є підставою для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини першої статті 229 ЦК України.
Помилка була зумовлена також тим, що ОСОБА_4 погано бачив, оскільки у нього було відшарування сітківки обох очей, зміст договору ним не був прочитаний і нотаріус зміст договору йому не прочитав. Про помилку щодо природи укладеного правочину свідчить поведінка ОСОБА_4 після укладення 26 серпня 2010 року договору дарування, а саме те, що він не передавав ОСОБА_2 ключі від будинку, продовжував проживати в ньому, за власні кошти оплачував всі комунальні послуги, доглядав за ним, тобто відносився до нього, як до свої власності, а 02 лютого 2016 році він подарував будинок їй.
Відповідач після укладення договору дарування житлового будинку не вимагав передачі ключів від будинку, не мав самостійного доступу до будинку, свої речі в будинок не переніс, за будинком не доглядав, не переоформив на своє ім`я особові рахунки по оплаті комунальних послуг та не ніс витрати по утриманню будинку, не подав документи, необхідні для державної реєстрації права власності до Підволочиського районного бюро технічної інвентаризації у Тернопільській області, тобто про належність йому будинку офіційно ніде не заявляв, та своєю поведінкою приховував від батька дійсну природу укладеного договору.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним з підстав, передбачених частиною третьою статті 203, частиною першою статті 215, частиною першою статті 229, частиною першою статті 230 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що, укладаючи 26 серпня 2010 року спірний договір дарування, ОСОБА_4 помилявся щодо обставин правочину й те, що був введений в оману обдарованим.
Крім того, ОСОБА_4 за життя не звертався до суду з позовом про те, що під час укладання спірного правочину помилявся і ця помилка має істотне значення, що при укладенні правочину був введений в оману обдарованим, не заперечував дійсність правочину. Під час укладення правочину нотаріусом йому були роз`яснені всі наслідки правочину. Зазначені обставини не спростовані позивачем.
Також суд зазначив, що права та інтереси позивача при вирішенні вказаного спору не порушені, тому немає підстав для застосування позовної давності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що перед укладенням оспорюваного договору ОСОБА_4 добросовісно вважав, що складає заповіт на користь відповідача і помилявся щодо природи оспорюваного договору.
Крім того, апеляційний суд врахував висновки рішення Підволочиського районного суду від 23 січня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, про те, що в нотаріальній конторі під час укладення договору дарування від 26 серпня 2010 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння, тому останній набув право власності на майно з урахуванням вимог частин першої та четвертої статті 722 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 604/459/17-ц із Збаразького районного суду Тернопільської області.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округуТернопільської області Коломійчук О. І., про визнання договору дарування недійсним призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій є незаконними та необґрунтованими, оскільки суперечать правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, ухвалені з порушенням норм матеріального та істотним порушенням норм процесуального права, не всім доказам надана оцінка.
Укладаючи 26 серпня 2010 року договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 вважав, що складає заповіт,за яким після його смерті син - ОСОБА_2, успадкує належний йому будинок, а не відчужує свій будинок, тобто помилявся щодо природи укладеного правочину, це є обставиною, що має істотне значення, та є підставою для визнання цього правочину недійсним (частина перша статті 229 ЦК України). Тобто ОСОБА_4 неправильно сприймав фактичні обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення і ця помилка має істотне значення.
Підстав у ОСОБА_4 відчуджувати будинок не було, оскільки у належному йому на праві власності будинку він жив сам і це було його єдине житло.
Помилка в природі укладеного правочину була також зумовлена тим, що ОСОБА_4 погано бачив на обидва ока, у нього було відшарування сітківки обох очей і йому в 2000 році була зроблена операція, що підтвердили в суді свідки.
Також ОСОБА_4 після укладення 26 серпня 2010 року договору дарування житлового будинку ключів від нього або другого його комплекту ОСОБА_2 не передав, продовжував проживати у будинку, за власні кошти оплачував всі комунальні послуги, доглядав за будинком, тобто відносився до нього, як до своєї власності.
При цьому ОСОБА_2 після укладення 26 серпня 2010 року договору дарування житлового будинку не зареєстрував своє право власності на спірний будинок.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 - батько позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2
21 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
Укладений договір дарування від 26 серпня 2010 року був посвідчений нотаріально, однак право власності на будинок за ОСОБА_2 зареєстровано не було.
02 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за яким дарувальник ОСОБА_4 передав, а обдарована ОСОБА_1 прийняла у дар житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Рішенням Підволочиського районного суду від 23 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, визнано недійсним та скасовано договір дарування житлового будинку від 02 лютого 2016 року на ім`я ОСОБА_1
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права