Постанова
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 520/43/17
провадження № 61-39304св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа - ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року у складі судді Куриленко О. М. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2018 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Сєвєрової Є. С., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, посилаючись на те, що ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2015 року у справі № 509/710/15-ц було забезпечено його позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики шляхом накладення арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_2 . Незважаючи на судову заборону, ОСОБА_2, від імені якого діяла ОСОБА_3, відчужив зазначену квартиру ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 18 вересня 2015 року. Вказаний договір є незаконним та порушує його права на належне виконання рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 вересня 2015 року у справі № 509/710/15-ц про стягнення з ОСОБА_2 на його користь боргу в сумі 2 368 025 грн, що еквівалентно 110 000 доларів США. Також зазначений правочин має бути визнаний нікчемним, оскільки при його укладенні ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_2, знала про наявність обтяження у вигляді арешту 1/2 частини квартири, що виключало будь-яку можливість її відчуження. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_2, від імені якого діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1487.
В запереченні на позовну заяву ОСОБА_3 зазначила, що доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу від 18 вересня 2015 року було укладено з метою уникнення виконання судового рішення, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спірна квартира не була єдиним майном, за рахунок якого можливо виконати рішення суду про стягнення боргу з ОСОБА_2 . На час укладання договору купівлі-продажу їй не було відомо про накладання арешту на квартиру, оскільки вона особисто не приймала участі в розгляді справи № 509/710/15-ц і не отримувала ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2015 року. Ставлячи питання про визнання договору купівлі-продажу недійсним в цілому, позивач не врахував, що арешт накладено на 1/2 частину квартири, яка належить ОСОБА_2, а інша 1/2 частина належить їй. Обтяження на квартиру було зареєстровано 23 лютого 2015 року та припинено 18 вересня 2015 року і нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. під час укладання спірного договору перевірила відсутність заборони відчуження або арешту майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В запереченні на позовну заяву ОСОБА_4 зазначила, що під час укладення договору купівлі-продажу від 18 вересня 2015 року вона не знала і не могла знати про наявність спору щодо майна продавця. Оспорюваний договір укладено з дотриманням вимог законодавства і вона є добросовісним набувачемквартири АДРЕСА_1, тому правові підстави визнавати його недійсним відсутні.
Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року до участі у справі як третю особу залучено ОСОБА_5 .
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року позов задоволено частково. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу від 18 вересня 2015 року, реєстровий № 1487, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, яка діяла в інтересах ОСОБА_2, а саме - щодо 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_2 Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 грн. В решті позов залишено без задоволення.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 є належним позивачем в цій справі, оспорюваний правочин порушує його законні права та інтереси. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відчужили належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1 після того, як ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2015 року у справі № 509/710/15-ц було накладено арешт на 1/2 частину зазначеної квартири, тому вони могли передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Оскільки арешт було накладено на 1/2 частину квартири, яка належала ОСОБА_2, то порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання договору купівлі-продажу від 18 вересня 2015 року частково недійсним, а саме - в частині 1/2 частини квартири, яка належала ОСОБА_2 .
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У червні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду міста Одеси від 08 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 29 травня 2018 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дали належної правової оцінки її доводам про те, що оспорюваний договір укладено з дотриманням вимог законодавства і вона є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 . На час укладання договору купівлі-продажу від 18 вересня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні записи про заборону відчуження або арешт квартири і вона не знала про наявність спору щодо майна ОСОБА_2, тому суди дійшли помилкових висновків про наявність підстав для визнання частини договору недійсним. Крім того суди не врахували, що звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача може лише власник, а ОСОБА_1 не був власником зазначеної квартири. Крім того, спірна квартира була предметом іпотеки і позивач не мав переважного права на забезпечення своїх вимог перед іпотекодержателем.
У вересні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Київського районного суду міста Одеси.
21 серпня 2018 року справу № 520/43/17 надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Судами встановлено, що у провадженні Овідіопольського районного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 509/710/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про стягнення боргу та звернення стягнення на майно. Під час розгляду вказаної справи ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 лютого 2017 року було вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на: квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; 1/2 частину земельної ділянки, масив НОМЕР_1, в смт Таїрове Овідіопольського району Одеської області; 1/3 частину земельної ділянки, масив НОМЕР_1, в смт Таїрове Овідіопольського району Одеської області, що належать ОСОБА_2 .
На підставі ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 лютого 2015 року у справі № 509/710/15-ц 23 лютого 2015 року державним реєстратором Овідіопольського районного управління юстиції в Одеській області Марущак Ю. В. було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження № 8823027, а саме арешт квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2015 року у справі № 509/710/15-ц апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8, яка не була залучена до участі у справі, задоволено частково, ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 лютого 2015 року в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 скасовано, накладено арешт на 1/2 частину зазначеної квартири. В іншій частині ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 лютого 2015 року залишено без змін.
Скасовуючи частково ухвалу Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 лютого 2015 року, суд апеляційної інстанції, пославшись на статтю 60 Сімейного кодексу України, виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, оскільки набута ними під час шлюбу.
18 вересня 2015 року між ОСОБА_2 як продавцем, від імені якого діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_4 як покупцем було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1487. Зазначений договір було укладено між сторонами за згодою колишньої дружини продавця - ОСОБА_3 та чоловіка покупця - ОСОБА_5 .
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 вересня 2015 року у справі № 509/710/15-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про стягнення боргу та звернення стягнення на майно задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 2 368 025 грн, що еквівалентно 110 000 доларів США, та судові витрати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Апеляційним судом в цій справі встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було відомо про наявність арешту на квартиру, оскільки саме за апеляційною скаргою ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_3 була скасована ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 23 лютого 2015 року в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та накладено арешт на 1/2 частину зазначеної квартири. При цьому згідно з журналом та звукозаписом судового засідання від 09 вересня 2015 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 були присутні під час проголошення судом ухвали Апеляційного суду Одеської області від 09 вересня 2015 року у справі № 509/710/15-ц.
Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час пред`явлення до суду цього позову (далі - ЦПК України 2004 року), частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.