ПОСТАНОВА
Іменем України
13 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 420/6307/18
адміністративне провадження № К/9901/30866/19
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 420/6307/18
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду (суддя Левчук О. А.) від 26 лютого 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Осіпов Ю. В., Бойко А. В., Танасогло Т. М.) від 02 жовтня 2019 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 224 від 22 листопада 2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту щодо ОСОБА_1 .
2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що 27 листопада 2018 року позивач отримав повідомлення № 5/1-772 від 22 листопада 2018 року, прийняте на підставі наказу Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області від 22 листопада 2018 року № 224, згідно якого йому було безпідставно відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем. На думку позивача, зазначений наказ міграційного органу є необґрунтованим та незаконним, оскільки приймався без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають суттєве юридичне значення.
3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року задоволено адміністративний позов.
Визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМС України в Одеській області № 224 від 22 листопада 2018 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийняти рішення про оформлення документів ОСОБА_1 для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року задоволено частково апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області.
Змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року, виклавши абз.3 резолютивної частини у наступній редакції:
"Зобов`язати ГУ ДМС України в Одеській області у відповідності з процедурою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року - залишено без змін.
5. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 05 листопада 2019 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
6. Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року, після усунення недоліків касаційної скарги, відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено строк для подання відзиву.
7. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
8. Станом на 13 лютого 2020 року відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Республіки Афганістан, місце народження провінція Лагман, національність - "пуштун", віросповідання - "іслам".
10. 27 вересня 2018 року ОСОБА_1 легально покинув країну походження на підставі паспортного документу та візи, авіарейсом Афганістан (Кабул) - Росія (Москва) та 01 листопада 2018 року нелегально (т.б. поза пунктом пропуску) перетнув кордон України.
11. 12 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання "біженцем" або особою, яка потребує додаткового захисту.
12. 22 листопада 2018 року посадовими особами Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено висновок про відмову громадянину Афганістану ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
13. 22 листопада 2018 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято наказ № 224 про відмову в оформленні документів для вирішенні питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину ОСОБА_1 .
14. Позивач, вважаючи рішення (наказ) міграційного органу незаконним, а свої права порушеними, звернувся до суду з адміністративним позовом.
IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що під час прийняття спірного наказу від 22 листопада 2018 року № 224, міграційний орган діяв без урахування всіх обставин, що мають значення для справи.
16. Також суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції дійшов висновку, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача, та з урахуванням дискреційності повноважень, відповідача слід зобов`язати саме повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків суду.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
17. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
18. Зокрема скаржник зазначив, що судами попередніх інстанцій надано неправильну оцінку вимогам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту" та іншим актам законодавства щодо визначення підстав та умов визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки не прийняли до уваги усіх фактів, що мають юридичне значення.
19. Крім цього, скаржник у касаційній скарзі здійснює виклад обставин справи та надає їм відповідну оцінку, цитує норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями про задоволення позовних вимог.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
20. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.
21. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
22. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VI від 08 липня 2011 року (надалі - Закон № 3671-VI).
23. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
24. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
25. Пунктом 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
26. Згідно з ч. 1, 7 ст. 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
27. Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
28. Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.