ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2020 року
Київ
справа №820/242/16
адміністративне провадження №К/9901/8715/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
головуючого судді - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Радишевської О.Р.,
за участю:
секретаря судового засідання - Кравченко Р.О.,
представника позивача -Літкевич О.В.,
представника відповідача - Дудник А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції
адміністративну справу № 820/242/16
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Харківській області,
за участю третьої особи - начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області Чурсіна Олександра Вікторовича,
про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Перцової Т.С., суддів: Жигилія С.П., Дюкарєвої С.В.),
ВСТАНОВИВ :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - МЮУ, відповідач-1), Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі - ГТУЮ у Харківській області, відповідач-2), у якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року № 4542/к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 25 грудня 2015 року;
- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дати звільнення по дату поновлення на посаді;
- допустити до негайного виконання постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що, на переконання позивача, наказ Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року №4542/к "Про звільнення ОСОБА_1 " є таким, що виданий з порушенням норм Конституції та законів України, за відсутності законної підстави, недобросовісно та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, отже, не відповідає вимогам частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ має бути визнаний протиправним і скасований, а позивач поновлений на публічній службі.
Позивач зазначив, що заява про звільнення за угодою сторін без зазначення дати такого звільнення, яка слугувала підставою для видання оскаржуваного наказу була написана ним 08 лютого 2015 року після проходження процедури незалежного тестування та співбесіди із кадровою комісією Міністерства юстиції України на вимогу начальника Департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України Грибаня Сергія Олександровича. Заяву про звільнення Грибань С.О. залишив у себе.
Позивач наполягає на тому, що з моменту призначення його на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області до останнього дня роботи на вказаній посаді будь-яких заяв про звільнення із цієї посади за угодою сторін не писав та до Міністерства юстиції України не подавав.
Короткий зміст рішення суду І інстанції
3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2016 в справі № 820/242/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі:
- визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України від 25 грудня 2015 року № 4542/к "Про звільнення ОСОБА_1 ";
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 25 грудня 2015 року;
- стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Харківській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25.12.2015 по 20.04.2016 у розмірі 16667,37 грн (шістнадцять тисяч шістсот шістдесят сім гривень 37 копійок);
- допущено до негайного виконання постанову суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 25.12.2015 № 4542/к "Про звільнення ОСОБА_1 " винесений за відсутності досягнення угоди сторін про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, без погодження дати звільнення, з порушенням порядку звільнення позивача з посади, що свідчить про протиправність наказу та наявність підстав для його скасування.
Беручи до уваги незаконність звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області з 25.12.2015 та стягнення з відповідача-2 на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року апеляційні скарги Головного територіального управління юстиції у Харківській області, Міністерства юстиції України задоволено:
- постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2016 в справі № 820/242/16 скасовано;
- прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Харківській області, за участю третьої особи - начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області Чурсіна Олександра Вікторовича, про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати відмовлено.
6. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, зокрема, що обставини, про які зазначено судом першої інстанції, не є обставинами, з якими законодавець пов`язує звільнення з посади за ініціативою власника або уповноваженого ним органу.
Суд апеляційної інстанції погодився з доводами апелянтів про те, що відсутність відмітки про реєстрацію заяви не може свідчити про звільнення позивача з ініціативи власника та не є підставою для визнання протиправним оскаржуваного наказу.
Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції відхилила посилання суду першої інстанції на п.30.3.1, п.30.3.3 Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.07.2012 № 973/5, оскільки вказана Інструкція втратила чинність 03.08.2015, у зв`язку з прийняттям наказу Міністерства юстиції України від 03.08.2015 № 1405/5 "Про затвердження Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України".
Висновок суду першої інстанції щодо неможливості встановити дату подання заяви про звільнення, через який структурний підрозділ, коли та через кого з посадових осіб і яким чином вона була спрямована на резолюцію Міністру юстиції України, не відповідає обставинам, які встановлені судом апеляційної інстанції та дослідженим доказам у їхній сукупності.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що посилання позивача на написання та подання вказаної заяви 08.02.2015 не виключає написання та подання заяви такого змісту 10.12.2015. Не зазначення позивачем дати написання заяви не може слугувати беззаперечною підставою для визнання її недійсною та такою, що не відображає його волевиявлення щодо звільнення.
II. АРГУМЕНТИ СТОРІН
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. У липні 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1, яка 24.01.2018 передана на розгляд до Верховного Суду.
9. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року.
10. Аргументи сторони, яка подала касаційну скаргу.
10.1. Позивач у касаційній скарзі посилається на те, що судом апеляційної інстанції помилково взято до уваги непідтверджені жодними належними доказами пояснення представників відповідачів, що спростовують дійсні обставини справи і викривляють положення чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, також неправомірно не взяв до уваги вимоги частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не прийнято до уваги, що обов`язковою умовою звільнення "за угодою сторін" є досягнення обома сторонами трудового договору домовленості щодо всіх істотних умов такої угоди. Однією з істотних умов для угоди сторін, у розумінні пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), є дата припинення трудового договору.
Позивач наголошує на тому, що заява про звільнення витребувана від нього 08 лютого 2015 року взагалі не містила відомостей про рік, місяць, тиждень, день чи годину, у які сторони начебто досягли згоди припинення трудового договору, тобто заява є такою, що не містить визначеного сторонами строку припинення договору.
Ураховуючи відсутність в заяві про звільнення відомостей про досягнення згоди щодо однієї з істотних умов угоди про звільнення, якою є дата припинення трудового договору, така угода не може вважатися укладеною.
Позивач зазначає, що дії відповідача-1, у вигляді недобросовісного використання при виданні оскаржуваного наказу недійсної заяви про звільнення, витребуваної від позивача 08 лютого 2015 року, є такими, що спростовують відомості про наявність угоди сторін, про дійсне волевиявлення позивача, відомості про нібито погоджену дату звільнення, отже, є такими, що вчинені з порушенням норм Конституції України та законів України, за відсутності законної підстави, недобросовісно та без урахування права позивача на участь у процесі прийняття рішення.
11. Аргументи Головного територіального управління юстиції у Харківській області викладені в запереченнях на касаційну скаргу.
Відповідач-2 в запереченнях на касаційну скаргу просить скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2016 - без змін.
В запереченнях зазначено, що про досягнення згоди на припинення трудових правовідносин на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України свідчить власноруч написана ОСОБА_1 заява, а також нотаріально посвідчена заява позивача від 12.12.2015. Усе в сукупності є достатніми і належними доказами законності наказу МЮУ від 25.12.2015 № 4542/к.
Відповідач-1 наголошує, що посилання позивача на відсутність у нього вільного волевиявлення при написанні заяви про звільнення за угодою сторін є безпідставним.
12. 10 лютого 2020 року від відповідача-2 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.
IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
13. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Міністерства юстиції України від 23.09.2014 № 2088/к ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Головного управління юстиції у Харківській області.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 30.01.2015 №115/5 Головне управління юстиції у Харківській області перейменовано на Головне територіальне управління юстиції у Харківській області.
За результатами незалежного тестування та співбесіди 08 лютого 2015 року позивача було рекомендовано кадровою комісією Міністерства юстиції України для призначення на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Судами попередніх інстанцій також установлено, що наказом Міністерства юстиції України від 12 лютого 2015 року № 282/к "Про переведення ОСОБА_1 " позивача було переведено з посади начальника Головного управління юстиції у Харківській області на посаду начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
На підставі вказаного наказу Міністерства юстиції України Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області було прийнято наказ від 14.02.2015 №305/к "Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 12.02.2015 № 282/к "Про переведення ОСОБА_1 "
Судом першої інстанції встановлено, що до Департаменту кадрової роботи та державної служби надійшла заява ОСОБА_1 про звільнення його за угодою сторін з ухвальною резолюцією Міністра юстиції України, яка була отримана директором Департаменту кадрової роботи та державної служби Міністерства юстиції України Грибанем С.О. 10.12.2015.
Згідно з Інструкцією з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженою наказом Міністерства юстиції від 03.08.2015 № 1405/5, після підготовки та візування проєкт наказу Міністерства юстиції України "Про звільнення ОСОБА_1 " був поданий на підпис Міністру юстиції України разом із заявою ОСОБА_1 .
14. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 25.12.2015 № 4542/к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Харківській області 25.12.2015 за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України. На підставі цього наказу, Головним територіальним управлінням юстиції у Харківській області було прийнято наказ від 25.12.2015 № 3760/к "Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 25.12.2015 № 4542/к "Про звільнення ОСОБА_1 ".
Позивач, уважаючи оскаржуваний наказ протиправним, а його охоронювані законом інтереси порушеними, звернувся до суду з цим позовом.
IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
16. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Положеннями частини першої статті 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
17. Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України "Про державну службу" (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Кодексу законів про працю України, Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення про Міністерство юстиції).
Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.