ПОСТАНОВА
Іменем України
13 лютого 2020 року
Київ
справа №818/1095/16
адміністративне провадження №К/9901/23405/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою Прокуратури Сумської області
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року (головуючий суддя - Осіпова О.О.)
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року (головуючий суддя -Дюкарєва С.В., судді: Бондар В.О., Кононенко З.О.)
у справі №818/1095/16
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури Сумської області,
третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області,
про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
I. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з Прокуратури Сумської області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду в загальному розмірі 114 996 грн за період з 12 грудня 2012 року до 30 березня 2014 року.
2. Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Прокуратури Сумської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду за період з 12 грудня 2012 року до 30 березня 2014 року в загальній сумі 87 288 грн 50 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постанову суду в частині стягнення середнього заробітку в межах стягнення за один місяць в сумі 5 908 грн 76 коп звернуто до негайного виконання.
3. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог, Прокуратура Сумської області звернулася з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та процесуального права, просить їх скасувати в цій частині та прийняти нове рішення про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами встановлено, що постановою Сумського окружного адміністративного суду від 6 лютого 2013 року у справі №2а-1870/10082/12 в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним наказу та поновлення на посаді відмовлено.
5. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним і скасовано наказ Прокурора Сумської області №1548к від 11 грудня 2012 року "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" та зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора Прокуратури міста Суми.
6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2014 року касаційну скаргу Прокуратури Сумської області залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року у справі №2а-1870/10082/12 - без змін.
7. На виконання постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2013 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2014 року в.о. Прокурора Сумської області прийнято наказ №113к від 31 березня 2014 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора Прокуратури міста Суми.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду за період з 12 грудня 2012 року до 30 березня 2014 року у розмірі, обрахованого з урахуванням приписів чинного законодавства.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. Скаржник в обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що судами безпідставно, без надання належного правового обґрунтування відхилено твердження його щодо пропущення позивачем строків звернення до суду з позовними вимогами, визначивши, що позивач, в силу частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), не позбавлений права на стягнення вказаних видів компенсацій без обмеження будь-якими строками звернення до суду.
10. Вважає, що для вирішення питання щодо строків звернення до адміністративного суду застосуванню підлягає стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та частина перша статті 233 КЗпП України.
11. Також стверджує, що Закон України "Про прокуратуру" є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання трудових відносин і не передбачає строків звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів у трудових спорах, а тому застосуванню підлягає строк, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України - тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
12. При цьому скаржник вважає хибними, безпідставними та помилковими висновки судів, що у випадках стягнення середнього заробітку за статтями 235, 236 КЗпП України підлягають застосуванню положення частини другої статті 235 КЗпП України, оскільки нормами вказаних статей не передбачено стягнення заробітної плати.
13. На думку скаржника, середній заробіток за час вимушеного прогулу та за затримку виконання рішення суду - видами компенсації, а не заробітною платою в розумінні статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України "Про оплату праці", а тому їх стягнення на підставі статей 235, 236 КЗпП України не пов`язане з порушенням законодавства про оплату праці.
14. Скаржник вказує на те, що всупереч зазначеним положенням та вимогам законодавства судами безпідставно не з`ясовані обставини, які перешкоджали позивачу вчасно звернутись до суду за захистом своїх порушених прав. Відзначає, що судами при одному звільненні застосовано одночасне стягнення середнього заробітку за статтями 235, 236 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, що не є співмірним з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.
15. У зв`язку чим, скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині - про залишення позовних вимог без розгляду, у зв`язку з пропуском строків звернення до суду.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
17. Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції фактично оскаржуються в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині судові рішення відповідачем не оскаржуються, то Верховний Суд перевіряє їх законність та обґрунтованість лише у цій частині.
18. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
19. В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
20. Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
21. За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
22. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11 грудня 2012 року позивача звільнено з посади старшого прокурора Прокуратури міста Суми. 17 квітня 2013 року постановою Харківського апеляційного адміністративного суду позивача поновлено на посаді старшого прокурора Прокуратури міста Суми. При цьому, питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з відповідача на користь позивача у справі №2а-1870/10082/12 не вирішувалось.
23. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який охоплює період з моменту звільнення працівника, що відбулось з порушенням вимог трудового законодавства, до вирішення органом, що розглядає трудовий спір, питання про поновлення працівника на роботі, тобто з 11 грудня 2012 року по 17 квітня 2013 року, відповідно до статті 235 КЗпП України.
24. Положеннями статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
25. При цьому, вказана норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі в разі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказує на його бажання бути поновленим на роботі.