ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2020 року
Київ
справа №805/487/16-а
касаційне провадження №К/9901/17519/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Саприкіної І.В., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.11.2016 (головуючий суддя: Пантелєєв Д.Г.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 (головуючий суддя: Сіваченко І.В., судді: Шишов О.О., Чебанов О.О.) у справі №805/487/16-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Державної прикордонної служби України, третя особа: Донецький обласний військовий комісаріат про зобов`язання вчинити певні дії та виплатити одноразову допомогу інваліду війни,
В С Т А Н О В И В:
В лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ або відповідач-1), Державної прикордонної служби України (далі - відповідач-2), третя особа: Донецький обласний військовий комісаріат (далі - Донецький ОВК), в якому просив:
зобов`язати МОУ прийняти рішення щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975);
виплатити грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що набув право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи відповідно до вимог статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) та Порядку №975. Вказує, що компетентним органом з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги є МОУ, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах СРСР.
Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25.11.2016, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, адміністративний позов задоволено частково:
визнано неправомірними дії МОУ щодо непризначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності;
зобов`язано МОУ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 о одноразової грошової допомоги внаслідок настання ІІІ групи інвалідності у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності, покладено на МОУ, як на головного розпорядника коштів. Також суди дійшли висновку, що позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги у порядку та у розмірі, встановленому Порядком №975.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, МОУ подало касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що цей спір розглянутий з порушенням правил предметної підсудності, оскільки такий, на переконання Міністерства, мав би розглядатися окружним адміністративним судом, а не місцевим загальним судом як адміністративним. Також скаржник звернув увагу на те, що позивач проходив службу у прикордонних військах колишнього СРСР, а тому виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватися Адміністрацією Державної прикордонної служби України, а не МОУ. Скаржник також зазначив і про те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в порядку та на умовах, визначених Порядком №975, оскільки вперше ІІІ групу інвалідності ОСОБА_1 було встановлено у 2012 році, коли цей Порядок ще не діяв.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.04.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2018 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Ухвалою Верховного Суду від 29.11.2018 справу призначено до розгляду в судове засідання.
Ухвалою Верховного Суду від 27.11.2019 задоволено заяви про самовідвід суддів Уханенка С.А., Кашпур О.В. та Радишевської О.Р., а справу передано на повторний автоматизований розподіл для визначення нового складу суду.
В порядку статті 31 КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 27.11.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Від позивача та відповідача-2 на адресу суду касаційної інстанції надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останні з посиланням на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій просять суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Третя особа право на подачу відзиву на касаційну скаргу МОУ не скористалася.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог частини третьої статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звільнений з військової служби 26.05.1985, є учасником бойових дій та інвалідом війни ІІІ групи, приймав участь у бойових діях у Демократичній Республіці Афганістан з 28.11.1984 по 26.05.1986, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці Маріупольського об`єднаного міського військового комісаріату від 10.12.2015 №240, а також у військовому квитку.
З 06.11.2012 позивачу вперше встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із пораненням та контузією, які пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці МСЕК від 08.11.2012 серії 10 ААБ №375556.
З метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги позивач у вересні 2015 року звернувся до МОУ із відповідною заявою.
Листом від 22.09.2015 №248/3/6/2243 Департамент фінансів МОУ повідомив позивача про те, що виплата одноразової грошової допомоги має здійснюватися Державною прикордонною службою України, позаяк подані документи підтверджують проходження ОСОБА_1 служби у Прикордонних військах.
З цього питання позивач також звертався до Адміністрації Державної прикордонної служби України, проте листом від 07.09.2015 №30/Ч-4862 відповідач-2 повідомив заявника про те, що Державна прикордонна служба України є правонаступником Західного прикордонного округу Прикордонних військ СРСР. Відомості щодо підтвердження періодів проходження ОСОБА_1 військової служби у ВЧ 2099 та 2072 у період з 1984 по 1986 роки у відповідача-2 відсутні.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.
Щодо посилань скаржника на те, що вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги має здійснюватися Адміністрацією Державної прикордонної служби України, а не МОУ, то колегія суддів виходить з такого.
Законом СРСР від 12.10.1967 №42 "Про загальний військовий обов`язок" у редакції, що діяв на момент проходження позивачем військової служби, визначено, що Прикордонні війська КДБ СРСР були складовою частиною Збройних Сил СРСР.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 №1431-ХІІ "Про військові формування" підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.
Статтею 4 Закону України "Про правонаступництво України" від 12.09.1991 №1543-ХІІ передбачено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 № 3 "Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону" установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.
Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
Отже, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало МОУ, перебував на обліку в органах цього Міністерства, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що обов`язком Міністерства оборони в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїх численних постановах, зокрема, від 26.09.2018 (справа №760/9113/17), від 18.10.2018 (справа №820/3353/16), від 02.11.2018 (справа №825/1558/18), від 19.12.2019 (справа №825/948/16).
Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішення було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.