ПОСТАНОВА
Іменем України
13 лютого 2020 року
Київ
справа №815/1867/16
адміністративне провадження №К/9901/10512/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Шевцової Н.В..,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної міграційної служби України
на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року (головуючий суддя - Стецеко О.О., судді - Бутенко А.В., Завальнюк І.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року (головуючий суддя - Бітов А.І., судді - Милосердний М.М., Ступакова І.Г.)
у справі № 815/1867/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач, скаржник), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України №144-16 від 12.03.2016 про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
зобов`язати відповідача визнати ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, задоволено частково:
Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 144-16 від 12.03.2016 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що регіон м. Ідліб, з якого походить позивач, характеризується надзвичайно високим рівнем насильства з летальним кінцем, включаючи повітряне бомбардування, через що існує високий ризик стати жертвою нападу та поранення. Проаналізувавши матеріали справи, суди дійшли висновку, що зазначені позивачем факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Сирії, як конвенційний біженець. Позивач не був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації. Разом з тим, в оскаржуваному рішенні відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до Сирії. При цьому, ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні. Суди, також вважають обґрунтованими доводи Позивача стосовно того, що у разі повернення до Сирії, він може стати жертвою свавільного насильства та може підлягати примусовому призову до армії або бути примусово рекрутованим з боку повстанців, оскільки, відповідно до п. 28 Рекомендації УВКБ до груп осіб, які перебувають під ризиком переслідувань у Сирії, зокрема віднесено осіб, що ухиляються від призову до збройних сил. Відмовляючи Позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, Відповідачем не були враховані, всебічно розглянуті та об`єктивно оцінені відомості по ситуації в Сирії. Висновок ГУ ДМС України в Одеській області не містить належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Відтак, рішення ДМС України про відмову у визнанні Позивача біженцем або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту підлягає скасуванню із покладенням на ДМС України обов`язку повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в частині визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування вказаного рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
28 листопада 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2016 року та Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування поданої касаційної скарги Державна міграційна служба України вказує на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що громадянська війна в країні не розглядається саме як причина виїзду заявника в Україну, оскільки він виїхав в Україну з метою навчання восени 2008 року. В період ускладнення ситуації в Сирії, за захистом до міграційних структур в період легального перебування на території України з 2008 року по травень 2011 року не звертався, маючи усі можливості для подібного звернення. Крім того, скаржником вказано, що судами попередніх інстанцій не обґрунтовано достатність наявних у позивача підстав для зобов`язання відповідача визнати позивача особою, яка потребує додаткового захисту.
Позивачем відзиву чи заперечення на подану касаційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2016 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року касаційну скаргу Державної міграційної служби України прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки, місце народження м. Ідліб, Північний район Сирія, за національністю - араб, за віросповіданням - ісламіст, мусульманин-суніт, має незакінчену вищу освіту, неодружений.
30.08.2007 позивач прибув до України судном м. Стамбул (Туреччина) - м. Херсон (Україна) на підставі національного паспорту та візи.
10.04.2012 позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якої Позивачем зазначено, що він прибув на територію України з метою навчання в Одеській національній морській академії за рахунок батьків, проте у зв`язку з оголошенням в країні військового стану його рідні залишили Сірію в пошуках притулку та поїхали до Туреччини. У зв`язку з відсутністю коштів для продовження навчання, він був відрахований з навчального закладу у 2011 році. Оскільки Позивач є військовозобов`язаним, тому він направляв до Сирії довідки з навчального закладу на підтвердження того, що він є студентом. Такі довідки надавали можливість отримати відстрочку від армії на час навчання (т.1 а.с.39-40, 52-56).
За результатами розгляду документів, щодо надання Позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений наказ № 40 від 25.05.2012 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.63). На підставі зазначеного наказу 31.05.2012 ГУ ДМС України в Одеській області було винесено повідомлення про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.64).
Правовою підставою для винесення вказаного Наказу №40 від 25.05.2012 ГУ ДМС України в Одеській області зазначило, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" - відсутні, а фактичною підставою для ухвалення спірного рішення, як з`ясовано відповідно до матеріалів справи, є зазначені у висновку працівника Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області обставини, які підтверджують, що заявник звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв`язку з легалізацією, за допомогою якої він би зміг влаштуватися на роботу та закінчити навчання в Україні (т.1 а.с.65-66).
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.05.2013 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 40 від 25.05.2012 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ГУ ДМС України в Одеській області повторно розглянути питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.140-145).
На виконання постанови суду від 24.05.2013, ГУ ДМС України в Одеській області було прийнято наказ № 133 від 17.09.2013 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.99).
Наказом ГУ ДМС України в Одеській області № 133 від 18.11.2013 було продовжено строк розгляду заяви ОСОБА_1 щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.102).
За результатами розгляду документів, щодо надання Позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок від 02.02.2016 № 2013OD0305 щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що йому в країні громадського походження нічого не погрожувало та не погрожує, будь-які катування його не очікують, крім того, особисто заявникові ніхто не погрожував та не переслідував. За результатами розгляду особової справи працівниками ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що виїзд заявника обумовлений здобуттям вищої освіти на території України та встановлено відсутність підстав, за якими особа може бути визнана біженцем та заявник не може довести існування загроз життю, безпеці чи свободи, передбачених п. 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", для надання додаткової форми захисту. Крім того, в період з 11.10.2011 по 11.04.2012, Позивач продовжував строк дії свого національного паспорту, що свідчить про відсутність будь-яких переслідувань з боку країни походження, у тому числі в питанні примусового рекрутування заявника до армії (т.1 а.с.121-129).
12.03.2016 ДМС України своїми рішеннями № 144-16 підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовлено Позивачу визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т. 1 а.с.81). Зазначено рішення отримано Позивачем 11.04.2016 (т.1 а.с.80).
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI): біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пункт 4 частини 1 статті 1 Закону № 3671-VI: додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.