ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2020 року
Київ
справа №2а/0570/4609/2012(СНДО/808/40/14)
адміністративне провадження №К/9901/9922/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів Мартинюк Н.М., Шишова О.О.,
розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Донецької митниці ДФС на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02.07.2015 у складі судді Сіпаки А.В. та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 05.03.2019 у складі колегії суддів: Панченко О.М., Шальєвої В.А., Чередниченка В.Є. у справі №2а/0570/4609/2012(СНДО/808/40/14) за позовом ОСОБА_1 до Донецької митниці ДФС про визнання неправомірними дій, скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з адміністративним позовом до Східної митниці Міндоходів, правонаступником якої є Донецька митниця ДФС (далі-відповідач), в якому просив визнати незаконним і скасувати наказ від 26.03.2012 № 285-к в частині звільнення позивача з посади головного інспектора відділу оперативного реагування та проведення спеціальних заходів № 2 служби митної варти, у зв`язку зі скороченням штатної чисельності, поновити позивача на попередній посаді з 27.03.2012 та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
2. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2012 року, у задоволені позову відмовлено.
2.1. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2014 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
2.2. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року позов задоволено частково: скасовано наказ Східної митниці від 26 березня 2012 року № 285-к "Про звільнення" в частині звільнення ОСОБА_2 з посади головного інспектора відділу оперативного реагування та проведення спеціальних заходів № 2 служби митної варти, поновлено позивача на раніше займаній посаді та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 51235,05 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постанова в частині поновлення позивача на вказаній посаді із виплатою йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць звернута до негайного виконання.
2.3. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволені позову відмовлено.
2.4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2016 року постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
2.5. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року залишено постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року - без змін.
2.6. Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
2.7. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року змінено постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року в частині стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу та викладено абзац 4 резолютивної частини постанови в наступній редакції: "Стягнути з Донецької митниці ДФС на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 118 310 грн 55 коп. В решті постанову залишено без змін.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1. ОСОБА_1 працював на різних посадах в митних органах України з 22.10.1996 по 26.03.2012, має спеціальне звання - радника митної служби України другого рангу, остання займана посада - головний інспектор відділу оперативного реагування і проведення спеціальних заходів відділу митної варти Східної митниці, що підтверджується трудовою книжкою та особовою карткою позивача.
3.2. Позивач має повну вищу освіту за спеціальністю - правознавство, кваліфікація - юрист, що підтверджується дипломом Академії митної служби України.
3.3. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
3.4. Відповідно до довідки №189 від 13.01.2012 позивач має на утриманні сина, який є інвалідом 2 групи загального захворювання.
3.5. Позивач 20.01.2012, тобто більше ніж за два місяці, був попереджений про наступне вивільнення згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України та зміни умов оплати праці відповідно до ст.103 КЗпП України, про що свідчить особистий підпис позивача на відповідному попередженні.
3.6. Наказом відповідача від 26.03.2012 № 285-к позивача було звільнено з займаної посади з 26.03.2012 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодекс законів про працю України, у зв`язку з скороченням штатної чисельності.
3.7. Підставою прийняття відповідного наказу був наказ Східної митниці від 27.12.2011 № 1314, яким на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 14.11.2011 № 1184 та наказу Держмитслужби України від 05 грудня 2011 року № 1026 було затверджено граничну чисельність працівників Східної митниці у кількості 908 одиниць (з 1068 одиниць).
3.8. Посилаючись на викладене та вважаючи його звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
3.9. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем при звільненні позивача порушено передбачений Кодексом законів про працю України порядок. При цьому, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначав, що за недоведеності вини органу, що розглядав трудовий спір, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає стягненню в межах одного року з моменту звільнення.
3.10. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказав, зокрема, на відсутність підстав обмеження річним строком таких виплат, оскільки за відсутності вини працівника у затримці розгляду справи, виплати сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмеженню не підлягають незалежно він наявності чи відсутності вини відповідного органу, що розглядав трудовий спір.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
4. Донецька митниця ДФС звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, з підстав неповного з`ясування обставин справи та неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
4.1. Указує, що звільнення позивача було проведено з дотриманням положень чинного законодавства. Крім того зазначає про безпідставне неврахування судами при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу отримання в період з 01.07.2013 по 20.07.2015 року заробітку під час виконання іншої роботи.
5. Відзиву на касаційну скаргу позивачем подано не було.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
6. Відповідно до пункту 1 частини 1, частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
7. Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 та 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
8. Частинами 1-3 статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.