ф
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2020 року
Київ
справа №826/13613/17
адміністративне провадження №К/9901/17774/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КИТ"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року (суддя Амельохін В.В.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року (головуючий суддя Ключкович В.Ю., судді Парінов А.Б., Беспалов О.О)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КИТ"
до Головного управління ДФС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ КИТ" (надалі також - позивач та/або ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - відповідач та/або контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 липня 2017 року № 0035211406, №0034221406.
В обґрунтування позову вказувало, що висновки, викладені контролюючим органом в акті перевірки, щодо недотримання позивачем строків зарахування валютної виручки є безпідставними, а тому відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій у вигляді пені. Про помилковість висновків податкового органу, на думку позивача, вказує та обставина, що між позивачем та його контрагентом укладено угоду, за якою зараховано зустрічні вимоги, що унеможливлює надходження коштів на валютні рахунки.
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що документи про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не можуть виступати підставою для зняття з контролю експортних операцій. Отже, їх наявність не впливає на висновок про порушення строків зарахування валютної виручки. До того ж позивач стверджував, що ним до перевірки було надано всі необхідні документи, у тому числі документи на підтвердження взаємозаліку зустрічних вимог, однак докази на підтвердження зазначеного в матеріалах справи відсутні.
1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї
Не погоджуючись із рішенням судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву ТОВ "Компанія КИТ" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 липня 2017 року №0035211406, №0034221406.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін. Вказує, що судами при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального та процесуального права.
2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі направлення від 20 червня 2017 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" з питань дотримання вимог валютного законодавства України при розрахунках за імпортними контрактом від 11 січня 2016 року №2016/01 з компанією "Kairos Group OU" (Естонія) згідно з листом АТ "Банк Богуслав" від 6 грудня 2016 року №233/01, за результатами якої складено акт від 4 липня 2017 року №716/26-15-14-06-03/37316320
Згідно з актом перевірки відповідачем сформовано висновки про порушення позивачем вимог:
- статті 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (надалі також - Закон №185/94-ВР), а у зв`язку із несвоєчасним надходженням валютної виручки на рахунок ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" у розмірі 23 231, 51 євро (еквівалент 650 588, 22 грн.) та ненадходження валютної виручки у розмірі 12 114, 85 євро (еквівалент 352 355, 09 грн.) за контрактом від 1 січня 2016 року №2016/01 з компанією "Kairos Group OU" (Естонія);
- пункту 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" у зв`язку із порушенням строків декларування валютних цінностей та іншого майна станом на 1 липня 2016 року, 1 січня 2017 року та 1 квітня 2017 року.
На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 17 липня 2019 року:
- №0035211406, яким до ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" застосовано штрафні (фінансових) санкції (штрафу) або пені у розмірі 342 511, 49 грн.;
- №0035221406, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафу) або пені у розмірі 510, 00 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішеннями, ТОВ "КОМПАНІЯ КИТ" подано скаргу в адміністративному порядку, за наслідком розгляду якої рішенням Державної фіскальної служби України від 29 вересня 2017 року №21794/6-99-99-11-01-02-25 у задоволенні скарги позивача відмовлено, а оскаржувані рішення залишено без змін.
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що TOB "Компанія КИТ" укладено експортний контракт від 11 січня 2016 року №2016/01 з компанією "Kairos Group OU" (Естонія) щодо продажу товару (лісоматеріалів розпиляних або розколотих уздовж), а також укладено додаткові угоди від 18 січня 2016 року №1, від 1 листопада 2016 року №2.
Позивачем було відвантажено товар компанії "Kairos Group OU" по митних деклараціях: від 19 лютого 2016 року №61434 (граничний термін надходження валютної виручки 19 травня 2016 року), від 10 березня 2016 року № 61697 (граничний термін надходження валютної виручки 8 червня 2016 року), від 17 березня 2016 року № 200256 (граничний термін надходження валютної виручки 15 червня 2016 року), від 8 квітня 2016 року № 301474 (граничний термін надходження валютної виручки 7 липня 2016 року), від 9 червня 2016 року № 63041 (граничний термін надходження валютної виручки 7 жовтня 2016 року), від 29 липня 2016 року № 63820 (граничний термін надходження валютної виручки 26 листопада 2016 року), на загальну суму 40 614,85 євро (еквів. 1 175 042,45 грн.).
Згідно наданих до перевірки виписок банку валютна виручка надійшла у загальному розмірі 28 500 євро (еквів. 770 367,59 грн.), в тому числі, як зазначив відповідач, з порушенням строків розрахунків, у розмірі 23 231,51 євро (еквів. 650 588,22 грн.).
Кількість днів прострочення - 660 днів.
Згідно з актом перевірки прострочена дебіторська заборгованість у TOB "КОМПАНІЯ КИТ", яка підлягає обов`язковому декларуванню за контрактом від 11 січня 2016 року № 2016/01 з компанією "Kairos Group OU" (Естонія) становить: станом на 1 липня 2016 року - 6 228,35 євро (еквів. 171 681,37 грн.); станом на 1 січня 2017 року - 12 114,85 євро еквів. 344 335,58 грн.); станом на 1 квітня 2017 року - 12 114,85 євро (еквів. 350 896,85 грн.).
Натомість, як зазначив позивач, зобов`язання, що виникли на підставі контакту від 11 січня 2016 року №2016/01, частково були припинені 10 травня 2016 року шляхом зарахування зустрічних вимог, які склалися за контрактом №21/05UA/2015 від 21 травня 2015 року між тими ж самими сторонами, на суму 23 231, 51 євро, на підтвердження чого надано заяву про взаємозалік від 10 травня 2016 року.
Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, такі документи не надавались позивачем під час проведення контрольного заходу.
3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)
У касаційній скарзі, обґрунтовуючи порушення норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій, TOB "КОМПАНІЯ КИТ" зазначає, що:
- суди, вирішуючи спір, безпідставно аргументували свою позицію тим, що під час проведеної перевірки контролюючим органом позивачем не надано всіх необхідних документів, які б підтвердили факт взаємозаліку зустрічних вимог, оскільки позивачем під час контрольного заходу надано всі документи, що стосуються питання, порушеного перевіркою;
- у позивача відсутня дебіторська заборгованість із компанією "Kairos Group OU" (Естонія), що підтверджується фактом припинення зобов`язань за контрактом від 11 січня 2016 року №2016/01.
3.2. Доводи відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)
У відзиві на касаційну скаргу Інспекція посилається на дотримання судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та вказує, що в оскаржуваних позивачем судових рішеннях суди з дотриманням вимог законодавства встановлено обставини правомірності рішень суб`єкта владних повноважень, оскільки: - припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанови Правління Національного банку України "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках" від 3 березня 2016 року №140 не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю;
- документи на підтвердження припинення зобов`язань за відповідним контрактом не надавались позивачем під час перевірки.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Положення статті 42 Конституції України системно пов`язані зі статтею 16 Конституції України щодо однієї із основних функцій держави - забезпечення економічної безпеки України; а також мають безпосередній, органічний зв`язок зі статтею 41 Конституції України щодо змісту та форм права власності, непорушності права приватної власності.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 92 Конституції України правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно Законами України.
Отже, конституційно-правова норма, яка декларує право на підприємницьку діяльність, також містить застереження, що сферою його реалізації є тільки ті види діяльності, що не заборонені законом. Законодавець вказав і на засоби обмеження - пряму заборону шляхом відсилання до поточного законодавства, в першу чергу Господарського та Цивільного кодексів України.
Так, Цивільний кодекс України (надалі також - ЦК України) у статті 3 констатує свободу підприємницької діяльності з-поміж загальних засад цивільного законодавства, а Господарський кодекс України (надалі також - ГК України) визначає її одним із загальних принципів господарювання.
Загальні принципи підприємницької діяльності, сформульовані у статті 44 ГК України, відповідно до якої підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
Наведений вище принцип вільного вибору і самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, перш за все, встановлює можливість для суб`єктів підприємницької діяльності України підтримувати відносини з іноземними суб`єктами господарської діяльності з урахуванням положень Конституції та законів України, а також міжнародних норм і правил. Правове регулювання такої діяльності, а також обмеження щодо її здійснення встановлені Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність " (надалі також - Закон №959-ХІІ, тут і далі - у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Закріплення принципу використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд надає право підприємцям самостійно вирішувати питання про долю належної їм частки валютної виручки, тобто прибутку, отриманого від здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності. Проте цей принцип також діє з певними обмеженнями, які, зокрема, встановлені Законом №185/94-ВР.
Одним з таких обмежень, є закріплення статтею 1 Закону №185/94-ВР присічних строків розрахунків при експорті товарів/послуг. Згідно з вказаною нормою виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону №185/94-ВР передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).
Отже, Закон №185/94-ВР встановлює відповідальність за порушення строків розрахунку в іноземній валюті (надходження виручки) за наслідками виконання зовнішньо-економічних контрактів, і єдиною підставою до звільнення від такої відповідальності визнає наявність висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
Водночас, надходження валютної виручки на рахунок можливе лише за дійсним зобов`язанням і не очікується за припиненим.
А тому колегія суддів вважає за доцільне звернутися до загальних засад зобов`язального права та зауважити, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняття припинення, оскільки останнє охоплює всі випадки ліквідації зобов`язально-правового зв`язку, незалежно від виконання раніше досягнутих домовленостей.
Відповідно до статей 627, 628 ЦК України сторони вільні у виборі виду договору та його умов, а згідно зі статтею 629 цього Кодексу укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Наведені вище норми цивільного законодавства в контексті спірних правовідносин кореспондуються із положеннями частини 4 статті 6 та частини 1 статті 14 спеціального Закону №959-ХІІ, якими передбачено, що суб`єкти ЗЕД мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім прямо або у винятковій формі заборонених законами України. Крім того, всі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.