ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2020 року
м. Київ
Справа № 911/3311/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,
учасники справи:
прокурор - Баклан Н. Ю., Офіс Генерального прокурора;
позивач - не з`явився;
відповідач - Крайнік Д. В. керівник, Захарчук І. А., адвокат;
третя особа-1 - Забур`янов В . В. ;
третя особа-2 - не з`явився.
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест"
на рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2018 (суддя Мальована Л. Я.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 (головуючий - Чорногуз М. Г., Агрикова О. В., Хрипун О. О.) у справі
за позовом Першого заступника прокурора Київської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі - Позивач, Уряд)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінінвест" (далі - Відповідач, ТОВ "Грінінвест")
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерства екології та природних ресурсів України (нова назва: Міністерство енергетики та захисту довкілля України) (далі - Міністерство) та Національного природного парка "Голосіївський" (далі - НПП "Голосіївський")
про витребування майна з чужого незаконного володіння,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. 09.11.2017 Прокурор в інтересах держави в особі Уряду звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до ТОВ "Грінінвест" про витребування з незаконного володіння на користь держави в особі Уряду земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:042:0118, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 93 711 грн (далі - Земельна ділянка).
1.2. Позовна заява мотивована тим, що на підставі рішення Коцюбинської селищної ради (далі - Рада) від 25.12.2008 № 2136/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 (далі - Рішення) ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЖ № 922143 на право власності на Земельну ділянку (далі - Акт). В подальшому Земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу відчужена фізичній особі, яка передала цю земельну ділянку до статутного капіталу Відповідача. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.08.2014 у справі № 367/3728/13-ц Рішення та Акт визнано недійсними. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський", його територію розширено на 6462,62 га за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень "Київзеленбуд". На цей час Земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський". Земельна ділянка знаходиться на землях Святошинського лісопаркового господарства, тобто належить до земель лісогосподарського призначення та розташована на території об`єкту природно-заповідного фонду, а її розпорядником є Уряд. Таким чином обставини, за яких Відповідач набув Земельну ділянку, виключають його добросовісність та є підставами для витребування ділянки в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за будь-яких умов.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 14.02.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019, позов задоволено; витребувано Земельну ділянку з незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" на користь держави в особі Уряду.
2.2. Рішення судів мотивовані тим, що Земельна ділянка знаходиться в межах НПП "Голосіївський", а встановлені у справі обставини свідчать про те, що вона вибула з володіння власника (Держави) не з його волі у зв`язку з чим наявні підстави для витребування Земельної ділянки відповідно до статті 388 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції відхилив заяву Відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності, оскільки Уряду стало відомо про порушення його прав з листа Прокурора від 12.06.2017 №05/1-17096вих-17 (т. 1, а. с. 46); підстава для витребування Земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінінвест" виникла тільки після 28.12.2015; Прокурор звернувся до суду з цим позовом в межах строку позовної давності.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. 06.05.2019 ТОВ "Грінінвест" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 14.02.2018 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2019 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Рішення суду першої інстанції ухвалено без участі Відповідача, оскільки відповідні судові повістки ТОВ "Грінінвест" не отримувало з підстав неналежного виконання працівниками ПАТ "Укрпошта" своїх обов`язків, що підтверджується листом від 20.07.2018 № 1853-3-24418 ПАТ "Укрпошта". Таким чином суд першої інстанції порушив положення статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв`язку з чим ТОВ "Грінінвест" не мало змоги надати документи і пояснення в суді першої інстанції та було позбавлено права на належний судовий захист.
4.2. Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Натомість вилучення Земельної ділянки здійснювалося за згодою уповноважених державних органів, які здійснюють контроль за розпорядженням об`єктами державної та комунальної власності, тому наявність позитивних висновків цих органів і видача державного акта про право власності на Земельну ділянку виключають підстави її витребування в порядку статті 388 ЦК України.
4.3. Суд апеляційної інстанції не врахував, що витребування Земельної ділянки з власності ТОВ "Грінінвест" здійснюється на підставі позову держави про витребування земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України, а не в порядку, який визначено Законом України "Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності".
4.4. Суди не врахували відсутність доказів того, що Земельна ділянка на момент передачі її у приватну власність перебувала у державній власності і належала до земель лісогосподарського чи природо-охоронного призначення. Натомість суди дійшли висновку, що Земельна ділянка розташована в межах земель природно-заповідного фонду, а саме НПП "Голосіївський" виключно на підставі акта перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 18.03.2015 № А80/180 незважаючи на доводи Відповідача про відсутність проєктів землеустрою чи даних Державного земельного кадастру. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на положення частини четвертої статті 7 Закону України "Про природно-заповідних фонд України" та не врахував, що положеннями цієї статті визначається статус територій на підставі Проєктів створення територій, а не на підставі Картосхем, які подавалася до клопотання про заповідання.
4.5. Суди попередніх інстанцій помилково застосували положення частини дев`ятої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) щодо повноважень Уряду на вилучення земельних ділянок природоохоронного призначення, оскільки на час передачі Земельної ділянки у приватну власність вона не належала до земель природоохоронного призначення і земель лісового фонду; Земельна ділянка не має жодної з ознак земель, якими мав право розпоряджатись Уряд на дату її вилучення і передачі у приватну власність або на сьогоднішній день, як за площею, так і за цільовим призначенням (Земельна ділянка належить до земель житлово-громадської забудови).
4.6. Суди неправильно застосували норми статей 118, 151 ЗК України, оскільки вилученню і передачі Земельної ділянки у власність громадян передувало погодження такого вилучення органами державної влади, зокрема, Відділом Держкомзему в м. Ірпені, Відділом містобудування і архітектури Ірпінської міської ради, Управлінням культури і туризму Київської обласної державної адміністрації, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Ірпінською міською санітарно-епідеміологічною станцією.
4.7. Суди визнали встановленими обставини з посиланням на частину четверту статті 75 ГПК України, проте не надали належної оцінки тому, що особи, щодо яких встановлювалися такі обставини Ірпінським міським судом, не беруть участі у розгляді цієї справи. При цьому, відповідні висновки про перебування Земельної ділянки за межами селища Коцюбинське у рішенні Ірпінського міського суду Київської області відсутні.
4.8. Рішенням адміністративного суду у справі № 2а-6326/11/2670 встановлено правомірність рішень Ради, отже рішення Ірпінського міського суду прийнято за наявності чинного рішення в іншій справі, яким встановлюються протилежні факти.
4.9. Суд апеляційної інстанції неправильно застосування приписи статей 257, 267 ЦК України, оскільки не врахував, що права держави на спірне майно порушила Рада, а не ТОВ "Грінінвест", а Прокурору та Уряду стало відомо про це ще у 2012 році.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
5.1. У встановлений Судом строк відзиви на касаційну скаргу не надійшли.
5.2. У судовому засіданні прокурор Офісу Генерального прокурора заперечив проти задоволення касаційної скарги.
6. Розгляд справи Верховним Судом
6.1. Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2019, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Грінінвест", призначено розгляд справи у судовому засіданні.
6.2. Ухвалою Верховного Суду від 28.05.2019 зупинено провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у справі № 587/430/16-ц.
6.3. 26.06.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 587/430/16-ц. Повний текст цієї постанови оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 30.09.2019.
6.4. Ухвалою Верховного Суду від 04.10.2019 у цій справі провадження поновлено та зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах у іншій справі № 914/3224/16.
6.5. 26.11.2019 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 914/3224/16. Повний текст цієї постанови оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 18.12.2019.
6.6. Ухвалою Верховного Суду від 21.12.2019 у цій справі провадження поновлено та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.01.2020.
6.7. Ухвалою суду від 21.01.2020 оголошено перерву в судовому засіданні до 04.02.2020.
6.8. 21.01.2020 від ТОВ "Грінінвест" надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому товариство звернуло увагу, зокрема, на неоднозначність застосування судами попередніх інстанцій положень частини четвертої статті 75 ГПК України та наявність правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, та про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.
6.9. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені частинами третьою - шостою статті 302 ГПК України згідно з якими суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
6.10. Враховуючи, що наявність передбачених процесуальним законом підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не обґрунтована, а, розглядаючи цю справу, Суд таких підстав не вбачає, зазначене клопотання задоволенню не підлягає.
6.11. У судовому засіданні 21.01.2020 Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про зупинення розгляду справи, оскільки у цій справі та у справі № 912/2385/18, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, підстави та предмет позовних вимог різні, а також встановлено різні фактичні обставини, тобто правовідносини не є подібними.
7. Встановлені судами обставини
7.1. 25.12.2008 Рада своїм Рішенням затвердила ОСОБА_3 проєкт землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність Земельної ділянки.
7.2. На підставі Рішення ОСОБА_3 видано Акт на право власності на Земельну ділянку (т. 1, а. с. 20-21).
7.3. 08.10.2009 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали Договір купівлі-продажу земельної ділянки за умовами якого продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв належну продавцю на праві власності Земельну ділянку, яка належить продавцю на підставі Акта (т. 1, а. с. 22-25).
7.4. 08.10.2009 на акті вчинено напис про перехід права власності на Земельну ділянку до ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 21).
7.5. На підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Грінінвест" від 28.12.2015 № 1 та акта прийому-передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу від 30.12.2015 № 1, ОСОБА_4 передав належну йому Земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "Грінінвест", про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості від 22.07.2016 за № 15587921 про реєстрацію права власності на Земельну ділянку за ТОВ "Грінінвест" (т. 1, а. с. 29-34, 48-51).
7.6. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.08.2014 у справі № 367/3728/13-ц Рішення та Акт визнано недійсним (т. 1, а. с. 80-82)
Цим судовим рішенням встановлено, що на момент прийняття Радою Рішення межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Рада ухвалила Рішення з порушенням вимог земельного законодавства, оскільки розпорядилася Земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське.
Зазначене рішення набрало законної сили.
7.7. Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі НПП "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу НПП "Голосіївський" без вилучення у землекористувача (т.1, а. с. 41).
7.8. Листом комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарства" від 14.07.2014 № 472 повідомлено, що земельні ділянки (501 шт.), які незаконно надані у власність громадянам рішеннями Ради, розміщені в частині кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 27, 51 Святошинського лісництва Святошинського лісопаркового господарства. Зазначені земельні ділянки увійшли до території НПП "Голосіївський", який було розширено на підставі Указу Президента України № 446/2014 від 01.05.2014 (т. 1, а. с. 40).
7.9. 18.03.2015 Державна інспекція сільського господарства в Київській області, за участі прокурора Прокуратури Київської області, провела перевірку дотримання вимог земельного законодавства, за результатами якої склала акт № А80/180, за змістом якого Земельна ділянка відповідно до картосхеми території перспективної для створення Святошинсько-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального значення знаходиться в 101 кварталі. У вказаному акті зазначено, що перевірку проведено з питання визнання недійсним рішення Ради та державних актів на право власності на земельні ділянки (т. 1, а. с.26-28).
7.10. Окружний адміністративний суд міста Києва розглядав справу № 2а-6326/11/2670 за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме Ірпінською міською радою та Радою повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади м. Києва (т. І, а. с. 171-197).
Рішенням у цій справі відмовлено у задоволенні позову з огляду на відсутність порушених прав Київської міської ради та встановлено, що представники сторін не спростовують, що проекти рішень Верховної Ради України про встановлення меж м. Києва та меж селища Коцюбинське не затверджувались, державний акт про межі м. Києва не видавався.
7.11. За схемою розширення НПП "Голосіївський" визначено територію, що увійшла до розширених меж національного природного парку та надано карту-схему із нанесеними межами НПП "Голосіївський" та 501 земельної ділянки, які виділені Радою (т. 1, а. с. 44-45).
7.12. Листом від 08.10.2014 № 331 Українського державного проектного лісовпорядного об`єднання ВО "Укрдержліспроект" повідомлено перелік кварталів, виділів та кадастрових номерів ділянок, на які накладаються земельні ділянки по Святошинському та Київському лісництвах. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на час створення становила 14167 га. За розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 № 59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд", державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945 - 1946, 1952 - 1959, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках. Однак при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалося. (т. 1, а. с. 42-43).
8. Позиція Верховного Суду
8.1. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У частині першій статті 328 цього Кодексу передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
За змістом частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
8.2. Неправомірність передачі у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 встановлена заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13.08.2014 у справі № 367/3728/13-ц, яке набрало законної сили, тобто є доведеною.
Приймаючи зазначене рішення, Ірпінський міський суд виходив з того, що на момент прийняття Радою Рішення межі смт Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені. Рада, приймаючи спірне рішення, розпорядилася Земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, тому спірне рішення не відповідає вимогам земельного законодавства.
При цьому, Суд у цій справі позбавлений повноважень надавати оцінку належності та допустимості доказів, оцінивши які, суд прийняв зазначене судове рішення, тому твердження Скаржника, що рішення у цивільній справі прийнято без урахування іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежне, є неналежними.
8.3. За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
8.4. Прокурор, звертаючись із позовом у цій справі в інтересах держави в особі Уряду, обґрунтовує порушення інтересів держави незаконним вибуттям Земельної ділянки, яка належить до земель природоохоронного призначення, без згоди Уряду та передачею цієї ділянки у приватну власність.
У статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Уряду належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
За змістом частини восьмої статті 122 ЗК України Уряд передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.
8.5. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.