|
| |
|
|
|
Постанова Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 303/4650/17
провадження № 51-9316км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Шевченко Т.В.,
суддів Григор`євої І.В., Стефанів Н.С., за участю: секретаря судового засідання Михальчука В.В., прокурора Шевченко О.О.,
захисника Сідуна В.М. (у режимі відеоконференції),
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області на вирок Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 16 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017070000000142, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та відповідно до ч. 1 ст. 76 КК покладено на нього обов`язок періодично з`являтися на реєстрацію до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Апеляційний суд Закарпатської області ухвалою від 16 липня 2018 року залишив вирок без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за те, що 02 липня 2017 року близько 22:20, будучи згідно з рішенням суду позбавленим права керувати транспортними засобами, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки ВАЗ-2107, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі в населеному пункті зі швидкістю приблизно 95-98 км/год при допустимій швидкості 60 км/год, грубо порушив вимоги п.п. "а" п. 2.1, п.п. "а" п. 2.9, пунктів 10.1, 12.1, 1.10, 12.4 та п.п. "в" п. 14.2 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), поблизу бази відпочинку "Бородіно" у с. Лісарня Мукачівського р-ну не врахував дорожньої обстановки під час здійснення маневру обгону попутного транспортного засобу та допустив виїзд свого автомобіля за межі проїзної частини дороги, внаслідок чого відбулося зіткнення автомобіля з деревом. У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажири автомобіля під керуванням засудженого отримали тілесні ушкодження: ОСОБА_2 - середнього ступеню тяжкості, ОСОБА_3 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала її смерть.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі з доповненням прокурор ставить вимогу про скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Посилається на те, що суд не врахував конкретних обставин справи, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, особою, яка позбавлена права керувати транспортними засобами за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, тому призначив несправедливе покарання через м`якість. Вважає, що суд необґрунтовано застосував щодо ОСОБА_1 ст. 75 КК, а, крім того, не конкретизував, від відбування основного чи додаткового покарання звільнено засудженого. Також вказує, що суд першої інстанції, не врахував думку прокурора про необхідність дослідження доказів у повному обсязі, розглянув кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що залишилося поза увагою апеляційного суду. Зазначає, що суд першої інстанції, не зважаючи на те, що порушення пунктів 2.1, 2.9 ПДР не є елементом об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК, вказав, що ці порушення перебувають у прямому причинному зв`язку з наслідками ДТП. Вважає за необхідне призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На касаційну скаргу прокурора потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали заперечення, в яких просять залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор частково підтримала касаційну скаргу та вважала за необхідне скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник вважав, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.
Мотиви Суду
Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій прокурором не оспорюються.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК, cуд при виборі заходу примусу зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.
За правилами ст. 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дотримався положень матеріального права.
Як видно з кримінального провадження, призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного та інші обставини, які впливають на покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, повне визнання вини, позитивну характеристику, критичне ставлення засудженого до своїх дій. Взявши до уваги вищезазначені обставини, а також наявність обставини, що обтяжує покарання, - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, суд обрав засудженому покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у розмірі, що не є мінімальним.
Крім того, урахувавши необхідність додержання принципу індивідуалізації покарання, суд взяв до уваги конкретні обставини кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_1 вчинив необережний злочин, при цьому він вживав спиртне, не плануючи в подальшому керувати автомобілем, а за кермо сів вимушено через те, що стан здоров`я потерпілої ОСОБА_3 дужерізко погіршувався і вона потребувала якнайшвидшого отримання ліків, які не могла одержати інакше, як дістатися додому, а також урахував думку потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які не мали жодних претензій до засудженого та просили суд обрати йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Суд касаційної інстанції вважає, що наведені обставини є такими, що з урахуванням даних про особу винного давали суду підстави для звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою протягом іспитового строку, встановленого статтею 75 КК.