Постанова
іменем України
6 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 234/18511/18
провадження № 51-4960 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ємця О.П.,
суддів Остапука В.І., Слинька С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання Глушкової О.О.,
прокурора Рибачук Г.А.,
захисника Клечановської Ю.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Клечановської Ю.І. в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Краматорського міського суду Донецької області від 22 травня 2019 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 22 серпня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018050390003431, про застосування примусових заходів медичного характеру щодо
ОСОБА_1, громадянки України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Стерлітамак, Башкирія, зареєстрована в АДРЕСА_1, проживає в АДРЕСА_2,
за вчинення суспільно небезпечних діянь, що містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115; ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Краматорський міський суд Донецької області ухвалою від 22 травня 2019 року постановив застосувати до ОСОБА_1 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом.
Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку, постановлено скасувати з часу доставки останньої для госпіталізації до зазначеного вище закладу.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.
Прийнято рішення щодо долі речових доказів.
Згідно з ухвалою місцевого суду 6 жовтня 2018 року приблизно о 00:20 між ОСОБА_1 та раніше знайомою їй ОСОБА_3, у квартирі за місцем проживання ОСОБА_1 у АДРЕСА_2 виникла сварка, внаслідок якої ОСОБА_1 вирішила позбавити життя двох осіб - ОСОБА_3 та свого малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.
ОСОБА_1 взявши на кухні ніж та підійшовши ззаду до ОСОБА_3, завдала один удар клинком ножа в грудну клітку ззаду, заподіявши їй проникаючого колото-різаного поранення лівої половини грудної клітки з пошкодженням легені та серця, ускладненого розвитком гострої крововтрати, внаслідок чого ОСОБА_3 померла.
Продовжуючи дії, спрямовані на позбавлення життя двох осіб, ОСОБА_1 достовірно знаючи, що її син ОСОБА_4 є малолітнім, без жодних вагань ударила його клинком ножа в ділянку розташування життєво важливого органу - у праву половину грудної клітки, заподіявши йому тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. Тим самим ОСОБА_1 виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення суспільно небезпечного діяння до кінця.
Однак, як установив суд, суспільно небезпечне діяння ОСОБА_1 не було закінчено, оскільки її дії припинили сусіди ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які викликали швидку медичну допомогу та поліцію.
ОСОБА_4 був доставлений до лікарні, де йому вчасно надали кваліфіковану медичну допомогу, внаслідок чого він залишився живий, тобто дії ОСОБА_1, спрямовані на позбавлення його життя, не були доведені до кінця з причин, які не залежали від її волі.
Згідно з висновком комплексної психолого-психіатричної експертизи № 1156 від 7 листопада 2018 року ОСОБА_1 у силу хронічного психічного захворювання - шизоафективного розладу в період вчинення інкримінованих діянь та на час проведення експертизи не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними і потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу з посиленим наглядом.
Донецький апеляційний суд ухвалою від 22 серпня 2019 року ухвалу місцевого суду скасував та постановив нову ухвалу, якою щодо ОСОБА_1 застосував примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Клечановська Ю.І. просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність у ОСОБА_1 умислу на вбивство малолітнього потерпілого, а тому її дії за цим епізодом, на думку захисника, слід перекваліфікувати на ч. 1 ст. 121 КК України. Зазначає, що суд не перевірив стану здоровʼя ОСОБА_1 на час судового розгляду шляхом призначення повторної експертизи та не зʼясував інших обставин, які мають значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Звертає увагу на те, що сторона захисту заявляла клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із загальним наглядом, оскільки на теперішній час відповідного закладу з посиленим наглядом на території України немає. Також захисник вказує на те, що комплексну судову психолого-психіатричну експертизу було проведено неналежною установою. Всупереч вимогам статей 404, 419 КПК України, як зазначає захисник, відповідних доводів суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив, правильної оцінки їм не дав та безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту.
Позиції інших учасників судового провадження
У запереченні на касаційну скаргу захисника Клечановської Ю.І. прокурор, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, просить залишити ухвалу апеляційного суду без змін як законну, а касаційну скаргу - без задоволення як необґрунтовану. Не погоджуючись із доводами захисника, прокурор, зокрема, зазначає, що вирішення питання про кваліфікацію дій неосудної особи не відноситься до компетенції суду під час постановлення ухвали в порядку ст. 513 КПК України.
У судовому засіданні захисник Клечановська Ю.І. просила задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор Рибачук Г.А. вважала, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Мотиви Суду
Зміст і форма кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру повинні відповідати закріпленим у ст. 7 КПК України загальним засадам, у тому числі презумпції невинуватості. Виходячи з наведеного, особа вважається такою, що не вчиняла суспільно небезпечного діяння, і не може бути піддана примусовим заходам, доки факт вчинення нею такого діяння не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено відповідним судовим рішенням, що набрало законної сили.
За змістом положень статей 18, 19, 92, 93 КК України, ст. 503 КПК України підставою для застосування щодо особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, примусових заходів медичного характеру є наявність у такому діянні юридичних ознак складу злочину, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, за винятком осудності як ознаки субʼєкта.
З урахуванням наведеного та положень ч. 1 ст. 505 КПК України у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру доказуванню підлягають, зокрема: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння; вчинення діяння цією особою; наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння чи на час досудового розслідування; небезпечність особи внаслідок її психічного стану для себе самої та інших, а також можливість завдання іншої істотної шкоди такою особою.
Проте наведених законодавчих приписів у цьому кримінальному провадженні не було враховано.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, орган досудового розслідування при зверненні до суду з клопотанням про застосування щодо ОСОБА_1 примусових заходів медичного характеру встановив, що остання вчинила суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115; ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України.
За наслідками судового розгляду місцевий суд дійшов висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 суспільно небезпечних діянь, що містять ознаки зазначених вище кримінальних правопорушень, доведено повністю, однак ОСОБА_1 під час вчинення цих діянь не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, що виключає притягнення її до кримінальної відповідальності.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, захисник Клечановська Ю.І. подала апеляційну скаргу, в якій, серед іншого, заперечувала правильність юридичної оцінки дій ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК України з огляду на відсутність у ОСОБА_1 умислу на вбивство.
Однак залишаючи апеляційну скаргу захисника без задоволення, апеляційний суд своїх висновків щодо юридичної оцінки дій ОСОБА_1 за цим епізодом належним чином не мотивував, доводів сторони захисту в цій частині не перевірив, обмежившись лише загальною вказівкою на те, що місцевий суд зʼясував усі обставини, передбачені положеннями ст. 513 КПК України, й до того ж, як зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції, навіть за обставин вчинення одного суспільно небезпечного діяння, повʼязаного з посяганням на життя інших осіб, ОСОБА_1 становить небезпеку для оточуючих і потребує тримання у закладах із надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду.