ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 676/701/18
провадження № 51-10457 км 18
Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої Григорʼєвої І.В.,
суддів Голубицького С.С., Стороженка С.О.,
за участю:
секретаря судового засідання Ширмер О.О.,
прокурора Браїла І.Г.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 23 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні щодо
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
уродженця с. Ширівці
Хотинського району Чернівецької області,
жителя АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст вироку, оскарженого судового рішення та встановлені обставини
За вироком Камʼянець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 серпня 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді арешту на строк 6 місяців, за ч. 3 ст. 185 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів призначено ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 зараховано у строк відбування покарання строк попереднього увʼязнення з 23 січня 2018 року по 20 серпня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього увʼязнення за один день позбавлення волі.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин повторно й за попередньою змовою групою осіб крадіжки, а також у повторному, поєднаному з проникненням у житло таємному викраденні чужого майна.
Як установив суд, 17 червня 2016 року близько 21:00, перебуваючи в будинку АДРЕСА_2, ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2, скориставшись відсутністю потерпілого ОСОБА_3, на запрошення якого вони прийшли, викрав належне останньому майно на загальну суму 4080 грн.
Крім того, 21 червня 2016 року близько 10:00, ОСОБА_1, проникнувши до будинку на АДРЕСА_3, викрав звідти належне ОСОБА_4 майно на загальну суму 1230 грн.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням скаржника, з огляду на дані про особу засудженого, котрий неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, обраний місцевим судом ОСОБА_1 захід примусу є невиправдано мʼяким. Однак при перегляді вироку апеляційний суд залишив поза увагою доводи сторони обвинувачення про неправильне застосування ст. 69 КК при призначенні засудженому покарання за ч. 3 ст. 185 цього Кодексу та про несправедливість найбільш мʼякого за видом покарання за ч. 2 ст. 185 вказаного Кодексу. Також прокурор зазначає про неправильне застосування положень ч. 5 ст. 72 КК. На думку скаржника, оспорювана ухвала не відповідає положенням ст. 419 КПК.
На вказану скаргу засудженим ОСОБА_1 та захисником Булаєнко О.К. подано заперечення, в яких вони, наводячи аргументи, стверджують про неспроможність касаційних вимог прокурора.
Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі і запереченнях на неї, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає ухвалу апеляційного суду в межах касаційної скарги, в якій не заперечуються висновок суду про винуватість ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах та правильність юридично-правової оцінки діянь за ч. 2 та ч. 3 ст. 185 КК.
У силу статей 370, 419 КПК ухвала апеляційного суду повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Виходячи із законодавчих приписів суд апеляційної інстанції зобовʼязаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на норму права; при залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі належить зазначити підстави, на яких скаргу визнано необґрунтованою.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його помʼякшують та обтяжують.
За приписами ст. 69 вказаного Кодексу призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) цього Кодексу, може мати місце лише за наявності кількох обставин, що помʼякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобовʼязаний у мотивувальній частині свого рішення зазначити, які саме обставини справи та дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на вибір покарання.
Цих вимог закону апеляційний суд при перегляді вироку щодо ОСОБА_1 не дотримався.
Як убачається з матеріалів справи, не погоджуючись із вироком, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій навів конкретні аргументи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 69 КК) та про мʼякість призначеного ОСОБА_1 покарання за кожен злочин. Тому прокурор просив апеляційний суд скасувати у відповідній частині оспорюване рішення і постановити новий вирок, яким призначити засудженому більш суворий захід примусу в межах санкцій ч. 2 та ч. 3 ст. 185 КК.
За наслідками апеляційного провадження суд визнав вирок законним, а касаційну скаргу прокурора відхилив.
Проте всупереч ст. 419 КПК у своєму рішенні апеляційний суд переконливо не спростував усіх доводів сторони обвинувачення. Визнаючи правомірним застосування ст. 69 КК, в ухвалі згаданий суд указав на те, що обвинувачений хоча раніше й був судимий, однак відбув покарання і після звільнення впродовж декількох років не вчиняв кримінальних правопорушень. Також суд послався на щире каяття ОСОБА_1, на вчинення ним лише однієї крадіжки з проникненням у житло, на невеликий розмір завданих збитків, на їх відшкодування та на відсутність до засудженого претензій з боку потерпілого. За висновком апеляційного суду, наведені обставини є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а тому рішення місцевого суду про призначення ОСОБА_1 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 185 КК, є законним.
Разом із тим, таку позицію апеляційного суду не можна визнати прийнятною.
Згідно з наявними у справі даними ОСОБА_1 за місцем проживання в с. Ширівці зарекомендував себе негативно, перебуває на обліку в лікаря-нарколога з діагнозом "психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю". Крім того, у минулому засуджений неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за тяжкі злочини проти власності, а після звільнення з місць позбавлення волі на шлях виправлення не став, будучи працездатним, суспільно корисною діяльністю не займався і, навпаки, знову вчинив умисні середньої тяжкості та тяжкий корисливі суспільно небезпечні діяння. Ці відомості про особу винного, що за приписами ст. 69 КК підлягали обовʼязковому врахуванню, фактично не отримали належної оцінки суду.