ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2020 року
Київ
справа №826/17656/16
адміністративне провадження № К/9901/32906/18, №К/9901/45930/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
за участі
секретаря судового засідання Лещенко Т. П.,
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобовʼязання вчинити дії, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами Державної казначейської служби України та ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2017 року (судді Бояринцева М.А., Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року (судді Ключкович В.Ю., Літвіна Н.М., Троян Н.М.),
І. Суть спору
1. У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної казначейської служби України (далі - ДКС), у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив:
1.1 визнати протиправними дії ДКС щодо невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року у справі № 755/3209/16-ц про примусове стягнення з Державного бюджету України на користь позивача коштів в сумі 100000,00 грн. у тримісячний строк, встановлений законом, з 23 червня 2016 року по 28 лютого 2017 року при наявних на відповідному казначейському рахунку КПКВК 3504030, виділених з Держбюджету, коштів;
1.2 стягнути з ДКС на користь позивача передбачену статтею 5 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон № 4901-VI) компенсацію у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції від суми боргу 100000,00 грн., з 23 червня 2016 року по 28 лютого 2017 року, в сумі 11463,00 грн. за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішення суду.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року у справі № 755/3209/16-ц відповідач мав виконати у тримісячний строк відповідно до вимог статті 3 Закону № 4901-VI, однак станом на дату звернення з цим позовом до суду вказане рішення залишається не виконаним. Станом на 17 жовтня 2016 року на казначейському рахунку за КПКВК 3504030 залишок коштів становив 8,79 млн. грн., а отже відповідач безпідставно затримує виплату йому коштів відповідно до згаданого судового рішення. На цій підставі позивач просить стягнути з відповідача передбачену статтею 5 Закону № 4901-VI компенсацію.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. 31 травня 2016 року Дніпровський районний суд м. Києва прийняв рішення у справі № 755/3209/16-ц, яким частково задовольнив позов ОСОБА_1 до Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі Комісії з припинення Дніпровського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду; стягнув з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури і суду в розмірі 100000,00 грн.
4. На виконання вказаної постанови Дніпровський районний суд м. Києва 22 червня 2016 року видав виконавчий лист у справі № 755/3209/16-ц, який позивач наступного дня подав ДКС для його виконання. 04 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ДКС із скаргою щодо невиконання рішення у справі № 755/3209/16-ц.
5. Листом від 18 жовтня 2016 року ДКС повідомила Громадську організацію "Захист Українського Народу", що у випадку внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" питання про виконання виконавчого документа у справі № 755/3209/16-ц розглянеться у поточному році з урахуванням черговості надходження судових рішень.
6. Виплату коштів за вказаним виконавчим листом здійснено 28 лютого 2017 року. Відтак позивач, вважаючи дії ДКС протиправними, звернувся до суду з цим позовом.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
7. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22 листопада 2017 року позов задовольнив частково.
7.1. Визнав протиправними дії ДКС щодо своєчасного невиконання рішення Дніпровського районного суду м. Києві від 31 травня 2016 року у справі №755/3209/16-ц про примусове стягнення коштів.
7.2. Стягнув з ДКС на користь ОСОБА_1 передбачену статтею 5 Закону №4901-VI компенсацію у розмірі трьох відсотків річних в сумі 1298,63 грн.
7.3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
8. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 лютого 2018 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.
9. Задовольняючи адміністративний позов в частині визнання протиправними дій ДКС, що полягають у порушенні строків та в частині стягнення компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач всупереч вимог частини першої статті 69, частини першої статті 70 та частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) як субʼєкт владних повноважень не довів наявності у нього обґрунтованих обставин, що стали перешкодою для виконання рішення суду у встановлений законом строк.
10. До таких висновків суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов на підставі положень статей 3, 5 Закону № 4901-VI, пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845), пункту 3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440 (далі - Порядок № 440).
11. Суд першої інстанції зазначив, що відсутність чи недостатність у Державному бюджеті коштів не може бути виправданням несвоєчасного виконання судового рішення. Оскільки відповідач перерахував належні позивачу кошти поза тримісячним строком, останній має право на отримання компенсації відповідно до статті 5 Закону № 4901-VI, оскільки саме такий вид відповідальності передбачений цим нормативно-правовим актом.
12. Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, то суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині, виходили з того, що положення цивільного права, зокрема статті 625 Цивільного кодексу України, до цих правовідносин не застосовуються.
IV. Касаційне оскарження
13. У касаційні скарзі ДКС просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
14. Відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин положення Закону № 4901-VI.
15. Пояснив, що для відшкодування шкоди за рішенням суду відповідно до Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) встановлено інший порядок і механізм виплати коштів, аніж за Законом № 4901-VI. Зокрема, як зауважила ДКС, ці виплати здійснюються за різними бюджетними програмами. ДКС наголосило на тому, що відшкодування моральної шкоди (на підставі Закону № 266/94-ВР) є обовʼязком держави, відшкодовується за її рахунок і не можна ототожнювати таке зобовʼязання держави із зобовʼязаннями державного органу. Свою позицію в цій частині відповідач обґрунтовує з покликанням на рішення Конституційного Суду України від 3 жовтня 2001 року у справі № 12-рп/2001.
16. ДКС вважає, що суди помилково застосували при вирішенні справи Закон № 4901-VI, адже ці правовідносини за своєю суттю, підставами виникнення, субʼєктним складом не охоплюються сферою його регулювання. Також відповідач зазначив, що Порядок № 845 не встановлює строків, протягом якого має бути виконано рішення суду про стягнення шкоди (на підставі Закону № 266/94-ВР). Такі виплати здійснюють з урахуванням бюджетного фінансування вказаних витрат, тому висновки судів попередніх інстанцій в частині є помилковими.
17. Позивач у касаційній скарзі просить змінити постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року у справі № 826/17656/16 в частині та стягнути з ДКС на користь ОСОБА_1 9400,00 грн. інфляційних втрат; постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року скасувати.
18. Воднораз позивач просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
19. Свої вимоги обґрунтовує, зокрема, тим, що суди безпідставно не взяли до уваги його доводів, зокрема щодо того, що зобовʼязання держави також можуть виникати із судових рішень. З посиланням на положення статей 11, 509, 625 Цивільного кодексу України позивач ствердив, що держава як боржник у спірних правовідносинах повинна виплатити йому моральну шкоду з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, адже своє зобовʼязання щодо виплати коштів за судовим рішенням у справі № 755/3209/16-ц виконала несвоєчасно.
20. ДКС подала відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні вимог позивача. Натомість просить задовольнити касаційну скаргу ДКС. Мотиви, які відповідач навів у відзиві, по суті аналогічні тим, які викладено в згаданій касаційній скарзі.
21. Ухвалою від 29 січня 2020 року суддя-доповідач призначив справу до розгляду в судовому засіданні 12 лютого 2020 року з викликом сторін. Про місце, дату і час розгляду справи останніх повідомлено належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями. Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав з мотивів, наведених в його касаційній скарзі. Відповідач не забезпечив участі свого представника і клопотань процесуального характеру на дату розгляду справи до суду не надходило. За таких обставин суд розглянув справу без участі ДКС.
Релевантні джерела права й акти їх застосування
22. Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
23. Відповідно до частини четвертої статті 62 Конституції України у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
24. Відповідно до частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
25. Відповідно до частини другої статті 1176 Цивільного кодексу України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
26. За частиною сьомою статті 1176 Цивільного кодексу України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
27. Відповідно до статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.
28. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
29. Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
30. За частинами пʼятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих завʼязків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
31. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
32. За змістом пункту 17 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого спільним наказом Мінюсту, Мінфіну та Генеральної прокуратури України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення) питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст. 13 Закону, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст. 12 Закону.
33. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
34. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст. 13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
35. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст. 4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
36. Відповідно до статті 1 Закону № 4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.
37. За змістом частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобовʼязання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
38. Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
39. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
40. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
41. Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовʼязання, на вимогу кредитора зобовʼязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
42. Відповідно до пункту 35 Порядку № 845 (розділ "Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам") Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):
1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;
2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;