ПОСТАНОВА
Іменем України
11 лютого 2020 року
Київ
справа №240/4809/19
адміністративне провадження №К/9901/29841/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Бившевої Л.І., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 240/4809/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до Головного управління ДФС в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-436-00 від 21 листопада 2018 року.
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на відсутність у неї обовʼязку зі сплати єдиного соціального внеску (далі - єдиний внесок, ЄСВ) оскільки вона є інвалідом третьої групи та отримує пенсію по інвалідності. Крім того, позивач відзначала факт відсутності будь-яких договорів з відповідачем про добровільну участь у системі загальнообовʼязкового державного соціального страхування.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 6 червня 2019 року позов задовольнив, визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Житомирській області № Ф-436-00 від 21 листопада 2018 року. Стягнув на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Житомирській області 1921 грн витрат по сплаті судового збору.
Сьомий апеляційний адміністративний суд постановою від 17 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
ОСОБА_1 з 3 листопада 2008 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця № 693309 серії В02.
Починаючи з 4 листопада 2008 року позивач перебуває на обліку в Коростенському управлінні, Головному управлінні ДФС у Житомирській області на загальній системі оподаткування.
Позивач є інвалідом третьої групи та отримує пенсію по інвалідності.
Станом на 22 травня 2019 року в картці особового рахунку платежу НОМЕР_1 за позивачем рахується заборгованість в розмірі 20525,90 грн, яка виникла за рахунок самостійно поданих звітів про нарахований єдиний внесок на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, а саме: від 6 березня 2014 року за 2013 рік у розмірі 4800,76 грн; від 10 лютого 2015 року за 2014 рік - 2015,04 грн; від 18 січня 2016 року за 2015 рік - 1454,52 грн; від 7 лютого 2017 року за 2016 рік - 1157,39 грн; від 11 січня 2018 року за 2017 рік - 8448 грн.
1 лютого 2019 року державним виконавцем Коростенського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Бондарчук О.Б. повідомлено про складену контролюючим органом вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф436-00 від 21 листопада 2018 року на суму 21158,81 грн, в тому числі недоїмки - 20957,01 грн, штрафу у розмірі 60,60 грн та пені - 141,20 грн (а.с.13).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовʼязкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є будь-які фізичні особи-підприємці не залежно від того, яку вони обрали систему оподаткування. Звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох визначених законом умов: така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або особи з інвалідністю та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Водночас, виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Проте наявність договорів на добровільну участь у системі загальнообовʼязкового державного соціального страхування, укладених між позивачем та відповідачем, не встановлена. Суд першої інстанції також звернув увагу, що відповідачем було прийнято звітність від позивача, але не враховано той факт, що така особа повинна подавати вказану звітність лише в разі укладення договору щодо добровільної участі у системі загальнообовʼязкового державного соціального страхування. Відтак, подані позивачем звіти, не є підставою для сплати останньою єдиного соціального внеску, оскільки для такої сплати необхідна наявна обовʼязкова згода такого платника. Вказана згода висловлюється у вигляді укладання відповідного письмового договору, що передбачено чинним законодавством.
З огляду на те, що у позивача відсутній обовʼязок сплачувати єдиний соціальний внесок, а подані нею звіти про нарахований єдиний соціальний внесок не можна вважати добровільною участю позивача у системі загальнообовʼязкового державного соціального страхування, суд дійшов висновку про протиправність вимоги.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох визначених законом умов: така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або особи з інвалідністю та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Водночас, виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Проте, скасовуючи судове рішення, зазначив, що позивач щороку самостійно визначала обовʼязок зі сплати єдиного внеску шляхом подання Звіту як фізичної особи - підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування. Зобовʼязання, самостійно визначені платником податків, є узгодженими та підлягають сплаті до бюджету за підсумками звітного (податкового) періоду. Суми самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю, підлягають сплаті на загальних підставах та не підлягають скасуванню. Оскільки податковий борг позивача виник на підставі самостійно задекларованих узгоджених зобовʼязань, які позивач повинен був сплатити до бюджету протягом встановленого законодавством строку, підстави для скасування вимоги відсутні.
Не погодившись з постановою апеляційного суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що вона звільнена від сплати ЄСВ на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, оскільки є пенсіонером, а договорів про добровільну участь у системі загальнообовʼязкового державного соціального страхування не укладала. Тому, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність спірної вимоги.
ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Від позивача надійшли заперечення на відзив, в якому вона зазначає про безпідставність його доводів.
Верховний Суд ухвалою від 26 листопада 2019 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить з такого.
Предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги про сплату ЄСВ, направленої на адресу позивача, яка є зареєстрованою як фізична особа-підприємець, має третю групу інвалідності та отримує пенсію по інвалідності, проте щороку подавала звіти, в яких самостійно визначала обовʼязок зі сплати єдиного внеску.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом, зокрема, у справах №806/1503/16, № 806/2169/16.
У постановах від 4 вересня 2019 року і 5 листопада 2018 року, відповідно, ухвалених за результатами касаційного розгляду зазначених справ, Верховний Суд зазначив, що добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Подання особою звітів не свідчить про її добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, як наслідок, не свідчить про наявність обовʼязку зі сплати ЄСВ.
Такий висновок підтримується судом касаційної інстанції і у цій справі, оскільки добровільна участь у системі загальнообовʼязкового державного пенсійного страхування - це можливість забезпечити страховий стаж та створити умови для збільшення розміру майбутньої пенсії. Якщо особа у певні періоди не сплачувала страхові внески, то єдиною можливістю для включення цих періодів до страхового стажу є добровільна сплата таких внесків.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI містить застереження, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообовʼязкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообовʼязкового державного соціального страхування.