ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2020 року
Київ
справа № 820/1687/17
адміністративне провадження № К/9901/18245/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/1687/17
за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та наказу, зобовʼязання вчинити певні дії
за касаційною скаргою Державної міграційної служби України
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року, ухвалену колегією у складі суддів: головуючого судді Панова М.М., суддів Волошина Д.А., Рубан В.В.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
1. У квітні 2017 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1, ДМС України), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач-2, ГУ ДМС України в Харківській області), в якому просив: скасувати рішення ДМС України від 07 квітня 2017 року №25-17; скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 16 вересня 2016 року №152; зобовʼязати ГУ ДМС України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1.
2. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 29 серпня 2016 року звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 16 вересня 2016 року отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись з даним рішенням позивач направив скаргу до ДМС України, в якій просив скасувати наказ про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на що отримав відповідь від ГУ ДМС України в Харківській області про прийняття рішення про відхилення його скарги. Дані рішення позивач вважає протиправними, незаконними та таким, що підлягають скасуванню.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано рішення ДМС України від 07 квітня 2017 року № 25-17. Скасовано наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 16 вересня 2016 року № 152. Зобовʼязано ГУ ДМС України в Харківській області повторно розглянути питання про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачами не проаналізовано можливість набуття позивачем статусу біженця через відмову проходити військову службу в умовах громадянської війни, (відповідно до п.п. 170-171 Керівництва УВКБ ООН по процедурам та критеріям визначення статусу біженця) та можливість набуття додаткового захисту через ситуацію загальнопоширеного насильства, систематичне порушення прав людини у країні.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
5. 01 листопада 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України про скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2017 року з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанції та ухвалити втратили законну силу та закрити провадження у справі.
6. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказують на те, що за час перебування позивача в Україні ситуація в Сирії суттєво змінилася, у звʼязку з чим заявник звернувся за захистом, заявляючи про небезпеку життю, яка існує країні його громадянської належності, зумовлену внутрішнім збройним конфліктом.
6.1. Також скажник зазначає, що чинне сирійське законодавство передбачає, що під час бойових дій чоловіки мають офіційні підстави для отримання відстрочки від армії. Відстрочку можливо отримати як на території Сирії, так і за кордоном. Зазначена процедура можлива при зверненні сирійців до дипломатичних установ, якими є Посольство Сирійської Арабської Республіки місті Києві та Почесне консульство Сирійської Арабської Республіки в місті Одесі. Вказували, що згідно сирійського законодавства, особа, яка знаходиться за межами держави більше 5 років, звільняється від примусової служби в армії.
6.2. З урахуванням наведеного відповідач-1 дійшов висновку, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, оскаржуване рішення є законним підстав для повторного розгляду заяви позивача немає.
7. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
8. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VІІІ).
9. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
10. У звʼязку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду.
11. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12. 07 лютого 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Білоус О.В., суддів Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
13. 05 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шевцова Н.В., суддів Кашпур О.В., Уханенко С.А.
14. 10 вересня 2019 року суддя Шевцова Н.В. заявила самовідвід щодо розгляду цієї касаційної скарги, який мотивований тим, що вона брала участь у вирішенні адміністративної справи № 820/1687/17 в суді апеляційної інстанції.
11. Ухвалою від 10 вересня 2019 року заяву судді Шевцової Н.В про самовідвід задоволено. Відведено суддю Шевцову Н.В. від участі у розгляді справи № 820/1687/17.
12. 11 вересня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Єресько Л.О., суддів Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11 лютого 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, підготовчі дії закінчено та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог пункту 5 частини 1 статті 340 та статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Позиція інших учасників справи
14. 07 грудня 2017 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких позивач просить касаційну скаргу скаржника залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вказував на те, що у випадку повернення позивача на Батьківщину, його буде рекрутовано до армії і він буде змушений вбивати своїх співгромадян, в тому числі мирне населення, в той час як, усе це суперечить його внутрішньому переконанню та поглядам, у тому випадку, якщо він відмовиться, то його можуть вбити як дезертира. Також зазначив, що військові дії у Сирії засуджуються міжнародним співтовариством, про що свідчить: Резолюції Ради Безпеки ООН від 19 грудня 2013 року №68/182, 22 лютого 2014 року №2139(2014) 14 липня 2014 року, №2165(2014), 18 грудня 2014 року, №2191(2014) та №2258(2015) від 22 грудня 2015 року; Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб які покидають Сирійську Арабську Республіку (від 22 жовтня 2013 року, від 27 жовтня 2014 року, 01 листопада 2015 року), Доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій ООН в Сирійській Арабській Республіці, Доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій №2139 (2014), 2165(2014), №2191(2014), №2258(2015) Ради Безпеки ООН та інші.
15. Від відповідача-2 відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
16. ОСОБА_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки. 29 серпня 2016 року звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17. 16 вересня 2016 року в ГУ ДМС України в Харківській області він отримав повідомлення № 72 від 16 вересня 2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
18. У повідомленні зазначено, що підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 16 вересня 2016 року № 152.
19. Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 16 вересня 2016 року № 152 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Сирійської Арабської республіки ОСОБА_1 у звʼязку з тим, що його заява є очевидно необґрунтованою бо відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI.
20. Позивач не погодився із цим рішенням та направив скаргу до ДМС України, в якій просив скасувати наказ ГУ ДМС України в Харківській області про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
21. 18 квітня 2017 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від ГУ ДМС України в Харківській області від 18 квітня 2017 року № 22, в якому було зазначено, що ДМС України прийнято рішення від 07 квітня 2017 року № 25-17 про відхилення його скарги на рішення Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позиція Верховного Суду.
Релевантні джерела права й акти їх застосування.
22. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
23. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
24. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
25. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
26. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 4 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "...внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
27. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
28. Як передбачено у частині пʼятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
29. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
30. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
31. Відповідно до частини пʼятої статті 10 Закону З№ 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.