ПОСТАНОВА
Іменем України
12 лютого 2020 року
Київ
справа № 813/2869/17
адміністративне провадження № К/9901/40471/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 813/2869/17
за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобовʼязання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, -
за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Львівській області
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Святецького В.В., суддів Довгополова О.М., Судової-Хомюк Н.М.
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Львівській області (далі - відповідач), в якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління територіального управління юстиції у Львівській області № 137/8 від 18 липня 2017 року про відрядження ОСОБА_1 у Золочівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області;
1.2. визнати протиправною відмову Головного територіального управління юстиції у Львівській області у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 19 липня 2017 року про звільнення із займаної посади з 20 липня 2017 року, у звʼязку з порушенням роботодавцем законодавства про працю (частина 3 статті 38 КЗпП України) та зобовʼязати Головне територіальне управління юстиції у Львівській області звільнити ОСОБА_1 з посади начальника Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області з 20 липня 2017 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпПУ;
1.3. зобовʼязати Головне територіальне управління юстиції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 усі належні суми при звільненні;
1.4. зобовʼязати Головне територіальне управління юстиції у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 20 липня 2017 року по дату фактичного розрахунку;
1.5. стягнути з Головного управління територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що на виконання судового рішення позивача поновлено на посаді начальника відділу державної виконавчої служби Бориславського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Львівській області, про що відповідачем видано наказ від 18 липня 2017 року № 693К.
3. Того ж дня, 18 липня 2017 року відповідачем винесено наказ № 137/8 про відрядження позивача до Золочівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління у Львівській області терміном на два місяці. Після ознайомлення з цим наказом 19 липня 2017 року стан здоровʼя позивача різко погіршився, у звʼязку з чим він звернувся до лікаря невропатолога. Цього ж дня позивачу було призначено лікування та видано листок непрацездатності, який був закритий ним 25 липня 2017 року.
4. На думку позивача наказ від 18 липня 2017 року № 693К є незаконним. Із зазначеного наказу не зрозуміло які саме посадові обовʼязки як начальника Бориславського міського відділу виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області позивач повинен виконувати протягом двох місяців у Золочівському районному відділі державної виконавчої служби, не визначено режим роботи у період цього відрядження, та завдання які слід виконати. Також відповідачем під час винесення цього наказу не враховано сімейний стан позивача та інші обставини (догляд за іншими особами чи тваринами). Відрядження позивача відбулося без його згоди та без врахування того, що у позивача є син віком 6 років, хоча така інформація була в розпорядженні відповідача.
5. Позивач зазначив, що наказ від 18 липня 2017 року № 693К винесений всупереч Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордоном, затверджений наказом Міністерства Фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, а саме позивачу не було видано жодного авансу. В оскаржуваному наказі не було визначено пункт призначення, найменування підприємства, куди працівник відряджається та не зазначено мету відрядження. Строк відрядження перевищує 30 календарних днів, що суперечить приписам постанови Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року № 98.
6. З огляду на зазначене позивач 19 липня 2017 року подав через канцелярію Головного управління територіального управління юстиції у Львівській області заяву про звільнення його з посади у звʼязку з порушення роботодавцем трудового законодавства відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України з 20 липня 2017 року. На думку позивача у даному випадку є три порушення відповідачем законодавства про працю, а саме незаконне звільнення та поновлення його на роботі за рішення суду, тривале невиконання відповідачем судового рішення про поновлення на роботі (1 рік 2 місяці та 26 днів) та незаконне відрядження. Однак відповідач відмовився звільнити позивача за частиною 3 статті 38 КЗпП України.
7. На думку позивача, зазначені порушення відповідачем законодавства про працю спричинили йому моральну шкоду, які він оцінив у розмірі 50 000 грн.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 18 липня 2017 року № 137/8 "Про відрядження". В решті позовних вимог відмовлено.
9. Частково задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції вказав на те, що наказ від 18 липня 2017 року № 137/8 відповідачем винесено з порушення вимог законодавства. А саме відповідачем не зазначено необхідності такого відрядження позивача на два місяці, не визначено режим роботи у період відрядження, не взято до уваги, що позивач має сина віком до 14 років.
9.1. Судом першої інстанції зазначено, що у разі якщо вказана працівником причина звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства не підтверджується або роботодавець не визнає її, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору, відтак підстави для задоволення позовних вимог в частині зобовʼязання відповідача звільнити ОСОБА_1 на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України відсутні. З огляду на зазначене не підлягають задоволенню і позовні вимог про стягнення на користь позивача усіх належних сум під час звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку.
9.2. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди визнані судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
10. Не погодившись із зазначеною постановою, позивач оскаржив її до суду апеляційної інстанції.
11. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року у справі № 813/2869/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог - скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
11.1. Визнано протиправною відмову Головного територіального управління юстиції у Львівській області у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 19 липня 2017 року про звільнення із займаної посади з 20 липня 2017 року у звʼязку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю (частини 3 статті 38 КЗпП України).
11.2. Зобовʼязано Головне територіальне управління юстиції у Львівській області звільнити ОСОБА_1 з посади начальника Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області з 20 липня 2017 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпПУ.
11.3. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 18 642 (вісімнадцять тисяч шістсот сорок дві) грн 35 коп та моральну шкоду у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
11.4. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
12. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про протиправність наказу відповідача від 18 липня 2017 року № 137/8 "Про відрядження". Однак, звернув увагу на те, що прийняття Львівським окружним адміністративним судом постанови від 21 квітня 2016 року у справі № 813/5855/15, яка набрала законної сили, умисне, тривале невиконання відповідачем цього судового рішення в частині негайного поновлення на роботі та винесення протиправного наказу від 18 липня 2017 року № 137/8 "Про відрядження" є доказом порушення відповідачем законодавства про працю. За таких обставин є підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною відмови позивача у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення з роботи на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, тобто у звʼязку з невиконання відповідачем законодавства про працю. Також підлягають задоволенню позовні вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 18 642 грн як похідні від зазначених вище позовом вимог.
13. З огляду на зазначене, а також те, що внаслідок протиправних дій відповідача позивач тривалий час не отримував заробітну плату, не мав можливості влаштуватися на іншу роботу, що призвело до втрати нормального життєвого рівня та моральних страждань, суд апеляційної інстанції дійшов висновок про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 3 000 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
14. У березні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного територіального управління юстиції у Львівській області, в якій скаржник просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року № 813/2869/17 (876/11413/17) та прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
15. В обґрунтування касаційної скарги Головне територіальне управління юстиції у Львівській області вказало на те, що оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції порушено принципи адміністративного судочинства, передбачені статтею 129 Конституції України та статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Не забезпечено рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, невірно застосовано норми матеріального права. При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції не враховано всіх обставин, що мають значення для справи.
16. На думку скаржника суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність факту порушення ним законодавства про працю та про необхідність звільнення позивача з посади відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України. Постанова Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року у справі № 813/8555/15 про поновлення позивача на роботі не може вважатись підставою для звільнення позивача за вказаною статтею, оскільки рішення у цій справі виконано скаржником у повному обсязі. А наказ від 18 липня 2017 року № 137/8 станом на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції вичерпав свою дію та не створює для позивача жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав, та безпосередньо не породжує для позивача будь-яких обовʼязків.
17. Головне територіальне управління юстиції у Львівській області зазначає, що позивач у своїй заяві про звільнення за частиною 3 статті 38 КЗпП України повинен був зазначити які саме порушення законодавства про працю були допущені Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області, проте позивач цього не зробив. Як свідчить практика, зобовʼязання судом змінити формулювання підстави звільнення можливе лише за наявності наказу про звільнення (справа № 821/1685/16). В даному випадку наказ про звільнення позивача з роботи не видавався, а позивачу було розʼяснено зміст норм Закону України "Про державну службу". До того ж позивачем не виконано вимоги статті 89 Закону України "Про державну службу" щодо передачі майна під час звільнення.
18. Крім того, на думку скаржника, позивач не надав ніяких доказів завданої йому моральної шкоди та не зазначив в чому саме вона полягає, з огляду на що підстави для задоволення цих позовних вимог відсутні. Суд апеляційної інстанції обґрунтовуючи необхідність задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди вказав на те, що позивач, зокрема, не мав можливості влаштуватися на іншу роботу в іншому місці. Однак, скаржник зазначив, що позивачу ніхто не забороняв виходити на роботу та отримувати заробітну плату за фактично відпрацьований період.
19. 19 березня 2018 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Стрелець Т.Г., судді Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желтобрюх І.Л., суддів Білоуса О.В., Стрелець Т.Г. від 28 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
21. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 червня 2019 року, який здійсненого на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року № 794/0/78 у звʼязку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т.Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.
22. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 11 лютого 2020 року дана касаційна скарга була прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до частини 1 статті 345 КАС України.
Позиція інших учасників справи
23. Від позивача надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якій він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2017 року без змін. В обґрунтування відзиву позивач зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків про обґрунтованість позовних вимог та про необхідність їх часткового задоволення.
Установлені судами фактичні обставини справи
24. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2106 року у справі № 813/5855/15, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2016 року, визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 23 вересня 2015 року № 671/К "Про звільнення ОСОБА_1". Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Львівській області з 24 вересня 2015 року. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 19 025,42 грн. без урахування сум обовʼязкових до сплати податків та зборів, сум отриманих доходів.
25. Постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Львівській області з 24 вересня 2015 року та стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернута до негайного виконання.
26. На виконання вказаного судового рішення відповідач більш як через рік, після винесення цього судового рішення, видав наказ за №693/К від 18 липня 2017 року про поновлення ОСОБА_1 на зазначеній у цьому рішення посаді.
27. У той же день, 18 липня 2017 року Головне територіальне управління юстиції у Львівській області видало наказ за № 137/8 про відрядження позивача до Золочівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
28. 19 липня 2017 року позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням з 20 липня 2017 року у звʼязку із порушенням роботодавцем законодавства про працю.
29. Листом від 20 липня 2017 року за № 15359/0/1-17/08-16 Головне територіальне управління юстиції у Львівській області розʼяснило ОСОБА_1 порядок припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін та залишило без розгляду заяву про звільнення від 19 липня 2017 року.
30. Не погодившись з наказом про відрядження та відмовою у розгляді заяви про звільнення за власним бажанням на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, позивач звернувся до суду.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування
31. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України).
32. За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовʼязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Статтею 1 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції станом на 13 липня 2017 року, далі - Закон № 889-VIII) визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
34. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо повʼязані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина 2 статті 1 Закону № 889-VIII).
35. Частинами 1, 2 статті 5 Закону № 889-VIII визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у звʼязку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
36. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону № 889-VIII).
37. Частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України ( в редакції чинній станом на 06 квітня 2017 року, далі - КЗпП України) працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
38. Частина 1 статті 42 Закону № 889-VIII встановлює, що державний службовець може бути направлений у службове відрядження (далі - відрядження) для виконання своїх посадових обовʼязків поза межами постійного місця служби, у тому числі на роботу до секретаріатів міжнародних організацій, представництв міжнародних організацій в інших країнах або органів влади іноземних держав у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.