Постанова
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 7130/1180/17
провадження № 51-1006 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Ємця О.П., Остапука В.І.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Чабанюк Т.В.,
засудженої ОСОБА_1 ( в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_2 ( в режимі відеоконференції),
засудженого ОСОБА_3,
захисників Гавриленка М.К., Оверковського К.В.,
представника потерпілих Воронцової О.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників Оверковського К.В., Гавриленка М.І., а також засудженої ОСОБА_1 на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016020130000545, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ) раніше судимої, вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст.ст.75,76 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця смт.Ржищів Карлецького району Київської області, жителя АДРЕСА_2 ) раніше судимого, вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, на підставі ст.ст.75,76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 18 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за попереднім вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
ОСОБА_3 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за попереднім вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року, ОСОБА_3 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_3 та ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання.
Вирішено цивільні позови, а також питання про судові витрати та речові докази у провадженні.
Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, судові рішення щодо якого не оскаржуються.
Вироком Вінницького апеляційного суду від 19 лютого 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання, ухвалено новий вирок, яким:
- ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ч.4 ст.70 КК призначене покарання за цим вироком та за вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року ухвалено виконувати самостійно.
- ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
На підставі ч.4 ст.70 КК призначене покарання за цим вироком та за вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 квітня 2017 року ухвалено виконувати самостійно.
Виключено з мотивувальної та резолютивної частини вироку вказівку про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь держави судового збору .
В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнані винуватими у тому, що вони 17 червня 2016 року близько 02:00 год., діючи умисно, попередньо узгодивши свої дії, із сараю, що у домоволодінні ОСОБА_4 по АДРЕСА_3 , викрали корову вагою 350 кг, збули її, кошти розділили між собою, заподіявши потерпілому ОСОБА_4 матеріальну шкоду на суму 15488,90 грн.
Крім того, 17 липня 2016 року близько 02:00 год., ОСОБА_3 із ОСОБА_1 , діючи повторно, разом з ОСОБА_2, попередньо узгодивши свої дії, із сараю, що у домоволодінні ОСОБА_5, по АДРЕСА_4, викрали корову вагою 300 кг,збули її, кошти розділили між собою, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на суму 6450 грн.
05 серпня 2016 року близько 02:00 год., ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи повторно, із сараю, що у домоволодінні ОСОБА_6 по АДРЕСА_5, викрали цапа, вагою 25 кг та козу вагою 20 кг,збули їх, кошти розділили між собою, заподіявши потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 600 грн.
23 серпня 2016 року близько 02:00 год., ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_2, діючи повторно, із сараю, що у домоволодінні ОСОБА_7 по АДРЕСА_6, викрали корову вагою 400 кг, збули її, кошти розділили між собою, заподіявши потерпілій ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму 8600 грн.
02 вересня 2016 року близько 02:00 год., ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1, діючи повторно, із сараю домоволодіння ОСОБА_8, що по АДРЕСА_7, викрали корову вагою 400 кг, збули її, кошти розділили між собою, заподіявши потерпілій ОСОБА_8 матеріальну шкоду на суму 17780,72 грн.
16 жовтня 2016 року близько 02:00 год., ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1, діючи повторно, із сараю домоволодіння ОСОБА_9, що по АДРЕСА_8, викрали корову вагою 400 кг, збули її, кошти розділили між собою, заподіявши потерпілій ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 8600 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Оверковський К.В. порушує питання про зміну судових рішень щодо ОСОБА_1 та просить звільнити її від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, а також застосувати до засудженої положення ч.5 ст. 72 КК України в редакції Закону №838-VIII.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що призначене засудженій покарання є явно несправедливим через суворість, оскільки судами не взято до уваги усіх даних про її особу та обставин, що пом`якшують покарання, зокрема: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди потерпілим, позицію останніх щодо призначення ОСОБА_1 покарання не пов`язаного з реальним позбавленням волі, її незначну роль у вчиненні злочинів, відсутність обтяжуючих обставин, а також її скрутне матеріальне становище, позитивну характеристику з місця проживання, стан здоров`я, наявність на утриманні хворої матері похилого віку. Наголошує, що при призначенні покарання суди необґрунтовано врахували попередню судимість.
Засуджена ОСОБА_1 у своїй скарзі просить змінити ухвалені щодо неї судові рішення, звільнивши її від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України. Висловлює доводи аналогічні доводам захисника.
Захисник Гавриленко М.К. просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_3 та звільнити останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.
Стверджує, що призначене засудженому покарання є явно несправедливим через суворість, адже суди не взяли до уваги усіх даних про його особу, а саме: визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди двом потерпілим, те, що він має сім`ю, постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, мав постійне місце роботи, на спеціальних обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, відсутність обтяжуючих обставин, а також досудову доповідь. Вказує, що при призначенні покарання суди безпідставно врахували попередню судимість.
Крім того, вказує на невідповідність судових рішень вимогам ст. 370 КПК України, через їх необґрунтованість та невмотивованість.
Позиції інших учасників судового провадження
На касаційну скаргу захисника Гавриленка М.К. від потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_8 надійшли заперечення у яких вони, посилаючись на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_3, просили залишити їх без зміни, касаційні скарги захисника Оверковського К.В. та засудженої ОСОБА_1 підтримали та просили застосувати до останньої положення ст. 75 КК України.
Аналогічну позицію підтримала представник потерпілих ОСОБА_10 в суді касаційної інстанції.
Засуджені та їх захисники вимоги поданих касаційних скарг підтримали та просили задовольнити.
Прокурор у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_3, а також кваліфікація їх дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи, викладені у касаційних скаргах захисників та засудженої, про наявність підстав для застосування до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 положень ст.75 КК України, не заслуговують на увагу.
Положеннями статті 50 КК України передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.